надзвичайно актуальним, адже перегукується із сучасністю.
Про це сказав режисер фільму “Захар Беркут” Ахтем Сеітаблаєв в розмові з журналістами на гала-прем’єрі в кінотеатрі “Київська Русь”.
“Там, де я жив разом з батьками, у Середній Азії, ми не проходили цей твір Івана Франка. І тому я прочитав його, передивився кілька разів надзвичайний фільм Леоніда Осики. І я точно знаю, що саме я звідти взяв. Чудовий склад акторів, надзвичайна атмосфера, метафоричний фільм з чітким громадянським меседжем. І тому, прочитавши, побачивши цю стрічку, я знав, про що я сьогодні хочу розповісти”, - підкреслив Сеітаблаєв.
Він зазначив, що література Франка, і зокрема “Захар Беркут”, є прикладом світової літератури. І як будь-який приклад світової літератури він не тільки вічний, а й завжди актуальний.
“Це боротьба за власну домівку, за власну батьківщину, за власне кохання, за те, що ти здатен відстоювати, за що ти здатен загинути... Це прагнення відстоювати власний б життя. І саме ідеологічний конфлікт для мене є головним — конфлікт між Тугаром Вовком і Захаром Беркутом. Саме через нього я зацікавився цим проєктом... Та ідеологічна конструкція, яку прагнув втілити в життя Тугар Вовк, увійшла в конфлікт зі світобаченням Захара Беркута. Власне, з цього починається конфлікт, а потім уже приходить третя сила, якій байдужі наші внутрішні проблеми, і жах настає для всіх. Чи не в такі часи ми зараз живемо? Чи не змушені українці відстоювати своє право на свій власний б життя, на власну гідність?” - пролунало від режисера риторичне запитання.
Читайте також: У Києві відбулася гала-прем'єра фільму “Захар Беркут”
Сеітаблаєв додав, що знайшов у книжці те, що перегукується з його власними відчуттями: “Я відкрив для себе багато емоцій, які закладені всередині цього твору. Я - кримський татарин, я п’ять років не був вдома, на батьківщині. І за п’ять років я бачив свою маму і свого батька тільки тричі”, - розповів Ахтем.
Режисер зазначив, що всі іноземні актори прочитали цю повість і ставили дуже багато запитань.
“Зокрема Роберт Патрік (Захар Беркут) і Томмі Фленаган (Тугар Вовк) дуже цікавились тим, звідки бере початок ця легенда і що зараз відбувається в Україні. Вони ж чули, що в Україні йде війна, що Україна захищається від зовнішнього агресора — від Росії. І вони були, в першу чергу, здивовані тим, що під час війни в Україні опікуються культурою, і кіно зокрема. Вони були здивовані Карпатами, варениками з вишнею... І вони були дуже готові до співпраці, що відчувалось на майданчику. Вони справжні чоловіки, справжні актори. І моєю особистою гордістю є те, що наші українські артисти жодним чином не поступаються голлівудським акторам”, - наголосив Сеітаблаєв.
Ведмідь – не чесний, несправедливий суддя. Вовки – судові чиновники для яких суд – особиста нажива. Вовки уособлюють образ підлабузників. Лисиця – дрібний, прислужливий чиновник. Саме Лисичка подала бумагу на Вола до суду. Лисичка уособлює образ донощика. Віл – простий трудівник, якого несправедливо засуджують. (Вола засудили за те, що він їв сіно, і овес, і сіль). Волові навіть не дали слово для виправдання, тому що воно було неважливим для суду. Головною метою суду було власне збагачення. Волу винесли вирок – четвертувати. Автор у цьому творі критикує тогочасну несправедливу судову систему. У байці «Ведмежий суд» Гребінка змальовує панський суд у царській Росії, його сваволю і знущання з простих людей, показує безправність простої людини перед цим судом. Образною, невимушеною розповіддю письменник створює типову яскраву картину царського суду. Діставши від Лисиці безглузду “бумагу” судді розпочали ще безглуздіший судовий процес: Давай вони його по-своєму судить Трохи не цілі сутки На суді «Ведмідь сердито став ревіть», «Вовки завили», Волові не дали й слова сказати на своє виправдання. Щоб картина тогочасного суду була повнішою і конкретнішою, автор використовує мову тодішніх судових документів: І так опреділили І приказали записать: «Понеже Віл признався попеластий. Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті, Так за такі гріхи — його четвертувать…» Образи байки дуже прозорі і зрозумілі: Ведмідь і Вовки-хижаки уособлюють всесильних судових чиновників, які використовують суд для особистої наживи; Лисиця — дрібний прислужник царського суду, ябеда і крутій, що живиться крихтами з панського стола; попеластий Віл — це образ трудящої, сумлінної, покірливої людини, несправедливо засудженої тільки тому, що на ній можна було поживитися хижакам.
надзвичайно актуальним, адже перегукується із сучасністю.
Про це сказав режисер фільму “Захар Беркут” Ахтем Сеітаблаєв в розмові з журналістами на гала-прем’єрі в кінотеатрі “Київська Русь”.
“Там, де я жив разом з батьками, у Середній Азії, ми не проходили цей твір Івана Франка. І тому я прочитав його, передивився кілька разів надзвичайний фільм Леоніда Осики. І я точно знаю, що саме я звідти взяв. Чудовий склад акторів, надзвичайна атмосфера, метафоричний фільм з чітким громадянським меседжем. І тому, прочитавши, побачивши цю стрічку, я знав, про що я сьогодні хочу розповісти”, - підкреслив Сеітаблаєв.
Він зазначив, що література Франка, і зокрема “Захар Беркут”, є прикладом світової літератури. І як будь-який приклад світової літератури він не тільки вічний, а й завжди актуальний.
“Це боротьба за власну домівку, за власну батьківщину, за власне кохання, за те, що ти здатен відстоювати, за що ти здатен загинути... Це прагнення відстоювати власний б життя. І саме ідеологічний конфлікт для мене є головним — конфлікт між Тугаром Вовком і Захаром Беркутом. Саме через нього я зацікавився цим проєктом... Та ідеологічна конструкція, яку прагнув втілити в життя Тугар Вовк, увійшла в конфлікт зі світобаченням Захара Беркута. Власне, з цього починається конфлікт, а потім уже приходить третя сила, якій байдужі наші внутрішні проблеми, і жах настає для всіх. Чи не в такі часи ми зараз живемо? Чи не змушені українці відстоювати своє право на свій власний б життя, на власну гідність?” - пролунало від режисера риторичне запитання.
Читайте також: У Києві відбулася гала-прем'єра фільму “Захар Беркут”
Сеітаблаєв додав, що знайшов у книжці те, що перегукується з його власними відчуттями: “Я відкрив для себе багато емоцій, які закладені всередині цього твору. Я - кримський татарин, я п’ять років не був вдома, на батьківщині. І за п’ять років я бачив свою маму і свого батька тільки тричі”, - розповів Ахтем.
Режисер зазначив, що всі іноземні актори прочитали цю повість і ставили дуже багато запитань.
“Зокрема Роберт Патрік (Захар Беркут) і Томмі Фленаган (Тугар Вовк) дуже цікавились тим, звідки бере початок ця легенда і що зараз відбувається в Україні. Вони ж чули, що в Україні йде війна, що Україна захищається від зовнішнього агресора — від Росії. І вони були, в першу чергу, здивовані тим, що під час війни в Україні опікуються культурою, і кіно зокрема. Вони були здивовані Карпатами, варениками з вишнею... І вони були дуже готові до співпраці, що відчувалось на майданчику. Вони справжні чоловіки, справжні актори. І моєю особистою гордістю є те, що наші українські артисти жодним чином не поступаються голлівудським акторам”, - наголосив Сеітаблаєв.
Объяснение:
Всьо что мог
Объяснение:
Ведмідь – не чесний, несправедливий суддя. Вовки – судові чиновники для яких суд – особиста нажива. Вовки уособлюють образ підлабузників. Лисиця – дрібний, прислужливий чиновник. Саме Лисичка подала бумагу на Вола до суду. Лисичка уособлює образ донощика. Віл – простий трудівник, якого несправедливо засуджують. (Вола засудили за те, що він їв сіно, і овес, і сіль). Волові навіть не дали слово для виправдання, тому що воно було неважливим для суду. Головною метою суду було власне збагачення. Волу винесли вирок – четвертувати. Автор у цьому творі критикує тогочасну несправедливу судову систему. У байці «Ведмежий суд» Гребінка змальовує панський суд у царській Росії, його сваволю і знущання з простих людей, показує безправність простої людини перед цим судом. Образною, невимушеною розповіддю письменник створює типову яскраву картину царського суду. Діставши від Лисиці безглузду “бумагу” судді розпочали ще безглуздіший судовий процес: Давай вони його по-своєму судить Трохи не цілі сутки На суді «Ведмідь сердито став ревіть», «Вовки завили», Волові не дали й слова сказати на своє виправдання. Щоб картина тогочасного суду була повнішою і конкретнішою, автор використовує мову тодішніх судових документів: І так опреділили І приказали записать: «Понеже Віл признався попеластий. Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті, Так за такі гріхи — його четвертувать…» Образи байки дуже прозорі і зрозумілі: Ведмідь і Вовки-хижаки уособлюють всесильних судових чиновників, які використовують суд для особистої наживи; Лисиця — дрібний прислужник царського суду, ябеда і крутій, що живиться крихтами з панського стола; попеластий Віл — це образ трудящої, сумлінної, покірливої людини, несправедливо засудженої тільки тому, що на ній можна було поживитися хижакам.