Яке положення НЕ Є ознакою «нової драми»:
а) Конфлікти внутрішні: зіткнення персонажів із трагедією буття, внутрішні протиріччя героїв;
б) Автор відтворює загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи..;
в) Пафос дії, боротьби;
г) Усі персонажі важливі, позбавлені однозначних характеристик;
д) «Відкритий фінал» п’єси.
Поет мав великий талант, бо створив такий вірш, у якому немає звичних художніх образів, але вдало створені зорові та слухові описи змушують нашу уяву самостійно малювати цю картину, і бачити перед собою цю гармонію людини й природи. Хоча й твір не великий за обсягом, проте він несе глибоке значення. В ньому є й образ справжньої української родини, її традиції, та образ самої України, яка при читанні вірша пробуджує в мені глибокі почуття патріотизму й любові до своєї Батьківщини. У творі вишня символізує рідню землю, та родинну любов, а соловейко-волю та добро, сама ж хата є оберегом великої української родини.
Від вірша віє спокоєм, і з перших рядків в уяві постає теплий родинний вечір, коли всі, після тяжкого робочого дня, зібралися разом за столом, нехай не багато накритим, але ж головне те, що вся сім’я нарешті поряд. Це змусило мене задуматися над тим, що треба цінувати своїх рідних, коли вони поруч з тобою, адже в автора не було можливості побачити свою родину, сидячи у казематах, і він дуже за нею сумував.
Далі-вишневий садок, пісні дівчат, гудіння хрущів, і одразу ти немов переносишся у той родинний вечір, чуєш приємний аромат квітучих вишень, біля яких літають хрущі, а десь вдалині чуються славетні українські пісні з вуст молодих дівчат.
Згодом всі повкладалися спати, щоб з новими силами зустріти прийдешній день. А спів соловейка все ще лунав у вечірньому спокої.
З давніх часів література і, зокрема, поезія відігравала важливу роль в житті людей. Змалку дитина чує колискові, народні пісні, вірші, які протягом століть створювали справжні майстри слова. Ми можемо не помічати цього, але поезія супроводжує весь наш життєвий шлях. Саме тому всіх поетів так хвилює тема призначення поета і поезії. Леся Українка, українська поетеса, відома далеко за межами нашої Батьківщини, в 1893 році написала поему «Давня казка». Хоча цей твір написано досить для сприйняття, проблеми, які зачіпає автор не назвеш. У центрі поеми Леся Українка зобразила поета, який в своїх піснях висловлює самі заповідні мрії народу про волю і щастя люди любили і поважали поета: І не був поет самотнім, До його малому дому Раз в раз ходила молодь Пісні-слова вислухати. З такої поваги і любові народу до співака можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. А одного разу поет навіть написав серенаду на замовлення лицаря Бертольдо, за до якої багач завоював серце своєї коханої. Але не тільки для Бертольдо вірші поета відігравали велику роль. У них розповідалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував і повторював ці вірші. ... Співаки по місту ходять І піснями люд морочать, Все про рівність і про волю У піснях вони твердять. Уже й по тюрмах їх саджають, І нічого не вдіє, їх пісні йдуть по людях, Всяк пісні ті переймає. За сюжетом поеми, лицар Бертольдо з військом вирішив захопити неприступні стіни одного з міст. Але місто було могутнім, а воїни Бертольдо вже втомилися. У цей час перед військом вийшли співаки і заспівали пісню, написану головним героєм - поетом. Слова цієї пісні так надихнули воїнів, що вони продовжили боротьбу і захопили неприступне місто. Бертольдо пообіцяв поетові велику нагороду, але надійшов безчесно і обіцянки своєї не виконав. Втім, поет не потребував якоїсь матеріальної нагороди за свої вірші, тому що ця велика людина був здатний на самопожертву заради інших. Він знав: що б з ним не сталося, його вірші будуть жити вічно