Навіть в спеку,відчайдуха,не скидає він кожуха.Взимку ж холоду боїться.Лізе до барлогу грітись.(Ведмідь) Прийшла кума із довгим віником на бесіду із нашим півником,схопила півня на обід та й замела мітлою слід.(Лисиця) Працювати я люблю,що попросиш -все зроблю,запряжіть мене в арбу,я вантаж перевезу.(Ослик) Пара довгих вушок,сіренький кожушок,скорий побігайчик,як він зветься?(Зайчик) Сірий,ікластий,хоче вівцю вкрасти.(Вовк) Дуже товсті ного маю,тихо їх переставляю.Височезний я на зріст,біля рота маю хвіст!(Слон) На дереві грається,на хвості гойдається.І зветься це малятко веселе(мавпенятко) В річці риба проживає-довгу морду вона має,гострі зуби,хижу вдачу-в річці всі від неї плачуть.(Щука)
Павло Тетеря. А на Лівобережжі точилася запекла боротьба між такими претендентами: переяславським полковником Якимом Сомком, що був обраний на старшинській раді в Козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовим отаманом Запорізької Січі Іваном Брюховецьким. 27—28 червня 1663 року в Ніжині відбулася «чорна рада», в якій брали участь широкі маси населення, чернь — селянство, міщани, козацька голота. Гетьманом було обрано Брюховецького, а Сомка покарано.
Який же висновок можна зробити, прочитавши цей історичний роман? Чи правильний вибір зробив народ, обравши кошового отамана гетьманом? Чи справді він відстоював інтереси народних мас? Автор майстерно змальовує все те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни. Іван Брюховецький до виборів являв собою простоту, щирість, обіцяв усім, хто його підтримає, усілякі блага. І портретна характеристика автора відповідна: «чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, в полатаних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки видно... Так наче собі чоловічок простенький, тихенький». Брюховецький шанобливо називав козаків «товариство миле», «мої рідні братчики», «дітки», з особливою повагою ставився до старих запорожців, говорячи, що у-їхніх «шановних головах увесь розум сидить». Пізніше, ставши гетьманом, промовляє: «Обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків». Ось справжня сутність Брюховецького. Отже, народ помилився в своєму виборі.
Зовсім іншими фарбами змальований Сомко. Автор не приховує замилування цим героєм, наділяє його найкращими рисами. Сомко виступає як мудрий державний діяч. Його ідеал — соборна Україна, об'єднана під гетьманською булавою, звільнена від підлеглості Москві. «Дай Боже.., щоб обидва береги Дніпровії приклонилися під одну булаву!.. Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случ і, та, держачись за руку з Москвою, громитимем усякого, хто покуситься ступити на руську землю!» Сомко мріє про сильну державу, де панувала б правда: «Уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди». Герой виступає втіленням моральних чеснот. Як справжній лицар, не допускає думки про власний порятунок ціною життя Кирила Тура.
Прийшовши до влади, Іван Брюховецький жорстоко розправляється з політичними супротивниками. У літописі Самовидця повідомляється про цей факт: «Вступаючи в осінь, о святому Симеоні, того літа за позволенієм його царського величества наказав гетьман Брюховецький постинати гетьмана Сомка і Васюту, полковника ніжинського, полковника лубенського, осавулів та інших полковників заслано на Москву, котрих на Сибір заслано, немало старшини козацької».
Отже, народні маси обрали шлях, яким повинна була йти Україна, усвідомивши свою помилку набагато пізніше. Автор підкреслив, що суперечності між козацькою старшиною і широкими народними масами ніколи б не вивели Україну на новий щабель розвитку.
Прийшла кума із довгим віником на бесіду із нашим півником,схопила півня на обід та й замела мітлою слід.(Лисиця)
Працювати я люблю,що попросиш -все зроблю,запряжіть мене в арбу,я вантаж перевезу.(Ослик)
Пара довгих вушок,сіренький кожушок,скорий побігайчик,як він зветься?(Зайчик)
Сірий,ікластий,хоче вівцю вкрасти.(Вовк)
Дуже товсті ного маю,тихо їх переставляю.Височезний я на зріст,біля рота маю хвіст!(Слон)
На дереві грається,на хвості гойдається.І зветься це малятко веселе(мавпенятко)
В річці риба проживає-довгу морду вона має,гострі зуби,хижу вдачу-в річці всі від неї плачуть.(Щука)
Який же висновок можна зробити, прочитавши цей історичний роман? Чи правильний вибір зробив народ, обравши кошового отамана гетьманом? Чи справді він відстоював інтереси народних мас? Автор майстерно змальовує все те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни. Іван Брюховецький до виборів являв собою простоту, щирість, обіцяв усім, хто його підтримає, усілякі блага. І портретна характеристика автора відповідна: «чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, в полатаних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки видно... Так наче собі чоловічок простенький, тихенький». Брюховецький шанобливо називав козаків «товариство миле», «мої рідні братчики», «дітки», з особливою повагою ставився до старих запорожців, говорячи, що у-їхніх «шановних головах увесь розум сидить». Пізніше, ставши гетьманом, промовляє: «Обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків». Ось справжня сутність Брюховецького. Отже, народ помилився в своєму виборі.
Зовсім іншими фарбами змальований Сомко. Автор не приховує замилування цим героєм, наділяє його найкращими рисами. Сомко виступає як мудрий державний діяч. Його ідеал — соборна Україна, об'єднана під гетьманською булавою, звільнена від підлеглості Москві. «Дай Боже.., щоб обидва береги Дніпровії приклонилися під одну булаву!.. Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случ і, та, держачись за руку з Москвою, громитимем усякого, хто покуситься ступити на руську землю!» Сомко мріє про сильну державу, де панувала б правда: «Уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди». Герой виступає втіленням моральних чеснот. Як справжній лицар, не допускає думки про власний порятунок ціною життя Кирила Тура.
Прийшовши до влади, Іван Брюховецький жорстоко розправляється з політичними супротивниками. У літописі Самовидця повідомляється про цей факт: «Вступаючи в осінь, о святому Симеоні, того літа за позволенієм його царського величества наказав гетьман Брюховецький постинати гетьмана Сомка і Васюту, полковника ніжинського, полковника лубенського, осавулів та інших полковників заслано на Москву, котрих на Сибір заслано, немало старшини козацької».
Отже, народні маси обрали шлях, яким повинна була йти Україна, усвідомивши свою помилку набагато пізніше. Автор підкреслив, що суперечності між козацькою старшиною і широкими народними масами ніколи б не вивели Україну на новий щабель розвитку.