«Михайло Коцюбинський — письменник сонячний. І не тільки тому, що «носив у душі сонце», як сам про себе казав... Уся його проза... — це світлий, відкритий простір для душі й духу» (О. Логвиненко). «Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п’ят... був справжнім аристократом Духа без жодного силування зі свого боку...» (С. Єфремов). «У Коцюбинського [«Тіні забутих предків»] реальне і міфічне займають два плани: у зображенні суспільного життя домінує реальний компонент, у змалюванні життя особи — міфічний» (М. Кіяновська). «Гуцульщині «Тінями забутих предків» Коцюбинський поставив в українському письменстві пам’ятник» (А. Крушельницький).
Дума про Марусю Богуславку» є перлиною українського народного епосу.
У ній йдеться про те, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській».
Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник.
«Михайло Коцюбинський — письменник сонячний. І не тільки тому, що «носив у душі сонце», як сам про себе казав... Уся його проза... — це світлий, відкритий простір для душі й духу» (О. Логвиненко). «Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п’ят... був справжнім аристократом Духа без жодного силування зі свого боку...» (С. Єфремов). «У Коцюбинського [«Тіні забутих предків»] реальне і міфічне займають два плани: у зображенні суспільного життя домінує реальний компонент, у змалюванні життя особи — міфічний» (М. Кіяновська). «Гуцульщині «Тінями забутих предків» Коцюбинський поставив в українському письменстві пам’ятник» (А. Крушельницький).
Дума про Марусю Богуславку» є перлиною українського народного епосу.
У ній йдеться про те, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській».
Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник.
Объяснение: