Мене дуже вразила повість Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять" своїм казковим світом, народною мудрістю і багато що вперше відкрила для мене, примусила замислитися над споконвічними цінностями мого народу. Через показ культу матері, праці, рідного слова вона відкриває секрети української родинної педагогіки, яка вкладає саме у ті "гуси-лебеді" душі дитини. Матір'ю прищеплюється Михайлику святе ставлення до землі, оранки, сівби, до дерев, насіння. Своїм прикладом вона навчає сина довіряти землі свої болі і радощі і просити, щоб та родила "для всякого". Бачити красу і визнавати владу природи вчить дід Дем'ян: за його словами, лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю. Народною педагогікою сповнена і глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів. І вишивані рушники, і калина, і трепетна повага до хліба - все це душа народу, його родинна мудра педагогіка, набута віковим досвідом. Та у повісті вона постає ще й випробуваннями в період знецінення життя у грізних вихорах громадянської війни та культивування нетерпимості. Морози вдарили по крилах Михайликових "гусей-лебедів", коли класові принципи роз'єднали людей, а нова "педагогіка" почала пускати паростки в людських душах. Ось Люба каже Михайликові: "У нашого діда революція гарного коня забрала, а взамін поганого дала". "Бо так треба було", - кажу я словами дядька Себастіана, і дівчинка погоджується зі мною". У цьому "так треба було" криється урок "класової" педагогіки, що йде всупереч українській родинній, за якою головними у людини повинні бути чесність, гідність, справедливість, любов до людей і рідної землі. Все це прищеплюється дитині з перших років життя. Саме така родинна педагогіка виховує справжню Людину. У цьому переконуєшся, читаючи чудову повість "Гуси-лебеді летять", за яку хочеться уклонитися письменнику і подякувати йому за науку і любов до рідної землі.
Пам'ятник Т.Г. Шевченкові на Проспекті Свободи Назва:Пам'ятник Т.Г. Шевченкові на Проспекті СвободиМісто:ЛьвівОпис:Відкриття пам’ятника Т. Шевченку авторства скульпторів Андрія та Володимира Сухорських, що відбулося 24 серпня 1992 р. в присутності великої кількості львів'ян. До 1995 р. була виконана ще декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. До 1996 р. була виконана ще 12-метрова декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. Автори архітектурного вирішення - архітектори Юрій Диба та Юрій Кромей. Рішення про спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку у Львові було ухвалено 22 червня 1987 р. Оголошений в наступному році обласний конкурс на кращий проект не приніс очікуваного результату: серед 40 авторських колективів ні один не був відзначений. В наступному році, також безрезультатно, відбувся республіканський конкурс. Тим не менше, міськвиконком уклав трудову угоду на виготовлення проекту з молодими львівськими скульпторами братами А. та В. Сухорськими. Спорудження пам’ятника співпало з роками становлення України, характерними важкою фінансовою кризою. Проект молодих скульпторів було реалізовано завдяки до української діаспори, зокрема пана Василя Іваницького, який допоміг у зборі необхідних коштів та реалізації проекту.
Матір'ю прищеплюється Михайлику святе ставлення до землі, оранки, сівби, до дерев, насіння. Своїм прикладом вона навчає сина довіряти землі свої болі і радощі і просити, щоб та родила "для всякого". Бачити красу і визнавати владу природи вчить дід Дем'ян: за його словами, лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю. Народною педагогікою сповнена і глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів. І вишивані рушники, і калина, і трепетна повага до хліба - все це душа народу, його родинна мудра педагогіка, набута віковим досвідом.
Та у повісті вона постає ще й випробуваннями в період знецінення життя у грізних вихорах громадянської війни та культивування нетерпимості. Морози вдарили по крилах Михайликових "гусей-лебедів", коли класові принципи роз'єднали людей, а нова "педагогіка" почала пускати паростки в людських душах. Ось Люба каже Михайликові: "У нашого діда революція гарного коня забрала, а взамін поганого дала". "Бо так треба було", - кажу я словами дядька Себастіана, і дівчинка погоджується зі мною".
У цьому "так треба було" криється урок "класової" педагогіки, що йде всупереч українській родинній, за якою головними у людини повинні бути чесність, гідність, справедливість, любов до людей і рідної землі. Все це прищеплюється дитині з перших років життя.
Саме така родинна педагогіка виховує справжню Людину. У цьому переконуєшся, читаючи чудову повість "Гуси-лебеді летять", за яку хочеться уклонитися письменнику і подякувати йому за науку і любов до рідної землі.
Назва:Пам'ятник Т.Г. Шевченкові на Проспекті СвободиМісто:ЛьвівОпис:Відкриття пам’ятника Т. Шевченку авторства скульпторів Андрія та Володимира Сухорських, що відбулося 24 серпня 1992 р. в присутності великої кількості львів'ян. До 1995 р. була виконана ще декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. До 1996 р. була виконана ще 12-метрова декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. Автори архітектурного вирішення - архітектори Юрій Диба та Юрій Кромей. Рішення про спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку у Львові було ухвалено 22 червня 1987 р. Оголошений в наступному році обласний конкурс на кращий проект не приніс очікуваного результату: серед 40 авторських колективів ні один не був відзначений. В наступному році, також безрезультатно, відбувся республіканський конкурс. Тим не менше, міськвиконком уклав трудову угоду на виготовлення проекту з молодими львівськими скульпторами братами А. та В. Сухорськими. Спорудження пам’ятника співпало з роками становлення України, характерними важкою фінансовою кризою. Проект молодих скульпторів було реалізовано завдяки до української діаспори, зокрема пана Василя Іваницького, який допоміг у зборі необхідних коштів та реалізації проекту.