Поезія "Contra spem spero" , назва якої у перекладі з латин. мови "без надії сподіваюсь" . написана 19-річною Лесею Укр.Саме в цей час життя поставлено перед нею вибір:бути скореною важкою недугою чи перемогти.та поетеса не скорилася, вона вибрала другу позицію долі - стала на шлях боротьби за перемогу .Головною ідеєю вірша є підняття духа та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевнює, що якщо вірити у добро . коли навіть немає віри. світ змінеться на краще. Головним героєм є сама авторка - людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на усі нещастя, які звалилися ій на плечі.Врш привертає увагу своєю простотою думки та високо піднятим настроєм. Ця поезія наснажує мільйони читачів. додає їм сили духу й наснаги.
У центрі повісті Коцюбинського - двоє закоханих: молодий парубок Остап і заміжня жінка Соломія. дуже засмучена звісткою про намір її коханого тікати із села аж за Дунай: «Тікаєш... покидаєш мене... І отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком». Але любов до Остапа перемагає її власні почуття: «Тікай, Остапе, тікай, серце». Прийняла це рішення, мов відірвала кусок серця.
То як же треба кохати, щоб покинути рідний дім, хоч і не дуже радісне, але все-таки, більш-менш, спокійне життя, і піти за Остапом, єдиним і дорогим! Піти в невідомість, неймовірні труднощі доріг і небезпек. Піти світ за очі, аби тільки бути разом зі своїм коханим.
На які тільки хитрощі, вигадки і вчинки не здатна жінка, що щиро кохає!
Соломія перевдягається в чоловічу одежу, обстригає свої коси, не забуваючи навіть свій жіночий одяг, що зняла із себе, викинути в ставок.
Любов надає їй відчайдушної мужності. Соломія — справжня героїня. Вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. Спритна, вміла й рішуча скрізь. Вона перев'язує рану Остапа, ховає його в плавнях. Мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала. Бо жила одною думкою: як там Остап, як урятуватись?
Героїчна вдача люблячої жінки найбільш проявилась після арешту Остапа. Віддає останні скарби, щоб урятувати коханого, але це не допомагає. Гарячково шукає Соломія виходу з цієї ситуації. У неї визріває план, надзвичайно сміливий, тим більше для жінки, врятування свого коханого. Там, у водах Дунаю, і загинула ця самовіддана жінка.
У центрі повісті Коцюбинського - двоє закоханих: молодий парубок Остап і заміжня жінка Соломія. дуже засмучена звісткою про намір її коханого тікати із села аж за Дунай: «Тікаєш... покидаєш мене... І отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком». Але любов до Остапа перемагає її власні почуття: «Тікай, Остапе, тікай, серце». Прийняла це рішення, мов відірвала кусок серця.
То як же треба кохати, щоб покинути рідний дім, хоч і не дуже радісне, але все-таки, більш-менш, спокійне життя, і піти за Остапом, єдиним і дорогим! Піти в невідомість, неймовірні труднощі доріг і небезпек. Піти світ за очі, аби тільки бути разом зі своїм коханим.
На які тільки хитрощі, вигадки і вчинки не здатна жінка, що щиро кохає!
Соломія перевдягається в чоловічу одежу, обстригає свої коси, не забуваючи навіть свій жіночий одяг, що зняла із себе, викинути в ставок.
Любов надає їй відчайдушної мужності. Соломія — справжня героїня. Вона не розгублюється ні в яких ситуаціях. Спритна, вміла й рішуча скрізь. Вона перев'язує рану Остапа, ховає його в плавнях. Мужність не покидає її навіть тоді, коли вона розуміє, що заблукала. Бо жила одною думкою: як там Остап, як урятуватись?
Героїчна вдача люблячої жінки найбільш проявилась після арешту Остапа. Віддає останні скарби, щоб урятувати коханого, але це не допомагає. Гарячково шукає Соломія виходу з цієї ситуації. У неї визріває план, надзвичайно сміливий, тим більше для жінки, врятування свого коханого. Там, у водах Дунаю, і загинула ця самовіддана жінка.