Ю. Винничука «Місце для дракона». Чи можна вважати виправданням князевого вчинку те, що він хотів віддати заміж дочку за законами, які панували у їхньому князівстві?

Кінь і осел зустрілись на вузенькому мостику. Кінь каже ослові:
- Дай мені дорогу!А осел уперся, ні з місця, і каже:
- Дай ти мені дорогу, я достойніший од тебе.- Замовчи, нікчемо, - гордовито промовив кінь, - іще й ти здумав собою величатися! Дурнішого за осла в світі немає. Не дарма у людей поговірка склалась: "Дурний, як осел!" А кінь - розумна істота: я чоловікові приношу велику користь. Коней вчать нарівні з солдатами, і вони все дочиста розуміють, а ти що - дурний, як пробка.- А ти хоч і розумний, зате богу противний, - каже осел, - ти такий ненажерний, що тобі корму ніколи не настачиш. Коли ховавсь Ісус Христос в яслах від розбійників, так ти все сіно пожер, йому нічим було прикриться і тебе за се бог прокляв, а я хоч і дурний, зате угодний богу. На мені божа мати їхала у Єрусалим, а ти що... Кінь має ослові уступать і повинуваться.
Ото вони сперечалися, сперечалися, один одному дороги не давали. А далі кінь із гордості кинувсь напролом, щоб збити осла з мосту, а самому пройти. Осел теж подався уперед, - і обидва полетіли у воду. Бовтаються в рівчаку і ніяк не можуть вилізти.На той час біг по місточку собака, розпитав, з якої причини вони попадали, і сказав їм:
- Обидва ви дурні, гордість і тупість - між собою брати. Якби один з вас був учтивий, дав би іншому дорогу, то все було б по-доброму

Петро Шраменко – “орел, не козак”. Хоробрий, завзятий та мужній, він робить перші успіхи у військовій справі – здобуває вороже знамено. Петpо Шpаменко – лицаp, добpий козак, сміливий, завзятий, мужній. Його хоpобpість і відданість батьківщині дивує бувалих козаків: “Hе кожен здатен під кулями велику pіку пеpепливти”. Петро дуже відданий коханій дівчині Лесі.Він дуже кохав її. По-лицаpськи відбиває він у Киpила укpадену дівчину, захищає її честь.
Кирило – найколоритніший, найяскравіший персонаж роману. Змальований Тур неоднозначно, багато чим нагадує героїв народних дум та історичних пісень. Портрет героя:«… здоровенний козарлюга. Пика широка, засмагла на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії борви аж геть піднялись над тими очима…» Відважний і великодушний, він ладен віддати життя за бойове побратимство, козацькі звичаї.  Курінний отаман запорожців, мужній, але химерної вдачі воїн. Життя його сповнене пригод, те, що він робить, під силу лише велету. Головне для Кирила, сина запорожця, – козацька честь: “Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного” . Мета його життя – здобути славу, що переживе лицаря. Головне, щоб лицар стояв за праве діло і бив ворога. Життєва філософія Кирила – філософія свободи, любові та гуманізму, коріння яких у легендах та переказах про козака Мамая, у характерництві запорожців. Пантелеймон Куліш, творячи образ Тура, використав розповіді про козацьку винахідливість і безпечність: зокрема, про те, як козаки напускали ману на ворога й тим-то так легко перемагали його. В основі химерності Кирила – глибока й вразлива українська емоційність, безмежна любов до людини й світу, прагнення зігріти, розвеселити світ. Проте здатен Кирило й на лихі вчинки заради власної втіхи: так, він викрадає Лесю й хоче силоміць зробити її своєю дівчиною. Тим не менш, в інших ситуаціях той самий персонаж виявляє героїзм та готовність на самопожертву заради козацької слави