Ар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
Чим гумор відрізняеться від сатири? Зв’язок сатири і гумору очевидна. Вона проявляється у здатності відображати комічне як особливу оціночну категорію, завдяки якій у людини складаються уявлення про смішні, безглуздих або потворних явищах життя. Будь-яка ситуація, що викликає сміх, може втратити гостроту або, навпаки, призвести до суспільного резонансу в залежності від того, в гумористичному або сатиричному ключі вона розглядається.Зміст сатири і гумору відрізняється ступенем оцінки подій і викликає різну реакцію широкої аудиторії.Гумор – це, перш за все, особистісне властивість, що дозволяє парадоксально сприймати дійсність, тобто бачити в типових обставинах приховані суперечності і реагувати на них зі сміхом. Однак він володіє і іншою характеристикою – естетичної. Гумор, як і дотепність, гротеск, іронія, відноситься до видів комічного, які мають особливі засоби для досягнення смехового ефекту.У літературі гумористична трактування яких-небудь явищ дійсності заснована на прийомах перебільшення або применшення, грі слів, використанні фраз з подвійним змістом. Сценічний гумор пов’язаний з комедійними ситуаціями, знаково-смішними жестами і ситуаціями абсурду.З цієї точки зору гумор сходить до народної сміхової культури, тісно пов’язаної з уявленнями про істинно значущих цінностях і архаїчними карнавальними обрядами, в яких піддавалося осміянню все, що не відповідало таким уявленням.Однак гумор не має на меті засудити людські пороки. Його завдання – продемонструвати добродушність-глузливе ставлення до різного роду безглуздостям, викликати посмішку, принести задоволення.Сатира відноситься до комедійним жанрам, різко викривальним і висміювало порочні вчинки, низькі спонукання, потворні прояви соціальних конфліктів. На відміну від гумору, сатира активно використовує сміх як засіб колективної критики. Через її призму гостріше сприймаються проблеми суспільства і державної системи. Комізм у сатиричних творах набуває нового значення: він викликає сміх-заперечення, сміх-осуд і сміх-покарання.Виражене критичний вміст сатири визначає специфіку жанрів, в яких вона використовується. Викривальний мотив стає основним у малих сатиричних формах сучасної публіцистики: байках, фейлетонах і памфлетах. Особлива роль відводиться сатирі в творах художнього стилю.У російській літературі справжня школа сатиричної прози створена М. Є. Салтикова-Щедріна. «Історія одного міста» і «Казки для дітей неабиякого віку» стали зразком віртуозного використання гострих сатиричних прийомів з елементами гротеску, карикатурного зображення рис характеру, іносказання і алегорії.
Зв’язок сатири і гумору очевидна. Вона проявляється у здатності відображати комічне як особливу оціночну категорію, завдяки якій у людини складаються уявлення про смішні, безглуздих або потворних явищах життя. Будь-яка ситуація, що викликає сміх, може втратити гостроту або, навпаки, призвести до суспільного резонансу в залежності від того, в гумористичному або сатиричному ключі вона розглядається.Зміст сатири і гумору відрізняється ступенем оцінки подій і викликає різну реакцію широкої аудиторії.Гумор – це, перш за все, особистісне властивість, що дозволяє парадоксально сприймати дійсність, тобто бачити в типових обставинах приховані суперечності і реагувати на них зі сміхом. Однак він володіє і іншою характеристикою – естетичної. Гумор, як і дотепність, гротеск, іронія, відноситься до видів комічного, які мають особливі засоби для досягнення смехового ефекту.У літературі гумористична трактування яких-небудь явищ дійсності заснована на прийомах перебільшення або применшення, грі слів, використанні фраз з подвійним змістом. Сценічний гумор пов’язаний з комедійними ситуаціями, знаково-смішними жестами і ситуаціями абсурду.З цієї точки зору гумор сходить до народної сміхової культури, тісно пов’язаної з уявленнями про істинно значущих цінностях і архаїчними карнавальними обрядами, в яких піддавалося осміянню все, що не відповідало таким уявленням.Однак гумор не має на меті засудити людські пороки. Його завдання – продемонструвати добродушність-глузливе ставлення до різного роду безглуздостям, викликати посмішку, принести задоволення.Сатира відноситься до комедійним жанрам, різко викривальним і висміювало порочні вчинки, низькі спонукання, потворні прояви соціальних конфліктів. На відміну від гумору, сатира активно використовує сміх як засіб колективної критики. Через її призму гостріше сприймаються проблеми суспільства і державної системи. Комізм у сатиричних творах набуває нового значення: він викликає сміх-заперечення, сміх-осуд і сміх-покарання.Виражене критичний вміст сатири визначає специфіку жанрів, в яких вона використовується. Викривальний мотив стає основним у малих сатиричних формах сучасної публіцистики: байках, фейлетонах і памфлетах. Особлива роль відводиться сатирі в творах художнього стилю.У російській літературі справжня школа сатиричної прози створена М. Є. Салтикова-Щедріна. «Історія одного міста» і «Казки для дітей неабиякого віку» стали зразком віртуозного використання гострих сатиричних прийомів з елементами гротеску, карикатурного зображення рис характеру, іносказання і алегорії.