Побачивши постріл до климка підбіг зульфат але люди в чорному його зупинили і сказали якщо підійдеш до цього хлопчини вбємо.повз донбасу проходив селянин і впізнав доброго клима але не знав чим йому раз люди в чорному почули постріл та обернулися.за цей час селянин взяв хлопчика на одне плече та пішли вони до вчительки.йти було їм дуже важко,спотикаючись та вони до наталі миколаївної вона зраділа поверненю климка , адже думала що хлопчик вагаючись перевязала климові одного дня він проснувся вчительці з дитиною а через пару років вони переїхали до розкішного будинку.
На мій погляд у творі більше змальовано почуття Соломії до Остапа. Вона ладна була заради нього йти хоч на край світу. А от про почуття Остапа до Соломії, то сказано так, ніби Остап соромиться зізнатися у своїх почуттях. Але саме про Соломію Остап думає у найважчі хвилини свого життя. Наприклад:
"Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана.. " (коли Остап втікає з села).
"одняти Соломію від її чоловіка, бо вона не хурмана панового, а його, Остапа, кохає... Козаки вклоняються йому, пускають із копита коні, кидаються у Дунай, перепливають його, а далі мчаться — Остап попереду — через луки й поля до них у село, в Уманщину... Чи бачиш, Соломіє?.." (мрії Остапа про те, як він визволить Соломію від від нелюба і вразить її своїми подвигами)
"Якийсь здоровенний москаль ухопив Соломію впоперек і поволік, але Остап насів на нього ззаду і визволив Соломію" (не залишив її у біді під час переправи через Дунай)
"Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію. ... Десь заблудилась у плавнях або вовки роздерли її. І Остапові стало жалко Соломії, страх як жалко. Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не кіс своїх задля нього; вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш... Йому ще хочеться глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію... " (думки Остапа у плавнях)
"Вона сідала на лаві, а він мовчки дивився на неї червоними з гарячки очима або плів нісенітниці " (під час хвороби Остап не відпускав Соломію від себе)
"Чорт зна, як гуляють, немов п'яні", — думав він та згадував музики у своїм селі, що наймав колись Соломії. (тобто, Остап залицявся до Соломії).
Наскільки Остап кохав Соломію можна зрозуміти лише з останніх рядків твору: "— Отак вона мене часто кличе,— оповідає —дід людям, що інколи заходять у сторожку.— Як тільки вітер загуде — так і кличе до себе... то в комин гукне, то надворі покличе... а часом серед ночі збудить... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею..."
Відповідь:
На мій погляд у творі більше змальовано почуття Соломії до Остапа. Вона ладна була заради нього йти хоч на край світу. А от про почуття Остапа до Соломії, то сказано так, ніби Остап соромиться зізнатися у своїх почуттях. Але саме про Соломію Остап думає у найважчі хвилини свого життя. Наприклад:
"Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана.. " (коли Остап втікає з села).
"одняти Соломію від її чоловіка, бо вона не хурмана панового, а його, Остапа, кохає... Козаки вклоняються йому, пускають із копита коні, кидаються у Дунай, перепливають його, а далі мчаться — Остап попереду — через луки й поля до них у село, в Уманщину... Чи бачиш, Соломіє?.." (мрії Остапа про те, як він визволить Соломію від від нелюба і вразить її своїми подвигами)
"Якийсь здоровенний москаль ухопив Соломію впоперек і поволік, але Остап насів на нього ззаду і визволив Соломію" (не залишив її у біді під час переправи через Дунай)
"Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію. ... Десь заблудилась у плавнях або вовки роздерли її. І Остапові стало жалко Соломії, страх як жалко. Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не кіс своїх задля нього; вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш... Йому ще хочеться глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію... " (думки Остапа у плавнях)
"Вона сідала на лаві, а він мовчки дивився на неї червоними з гарячки очима або плів нісенітниці " (під час хвороби Остап не відпускав Соломію від себе)
"Чорт зна, як гуляють, немов п'яні", — думав він та згадував музики у своїм селі, що наймав колись Соломії. (тобто, Остап залицявся до Соломії).
Наскільки Остап кохав Соломію можна зрозуміти лише з останніх рядків твору: "— Отак вона мене часто кличе,— оповідає —дід людям, що інколи заходять у сторожку.— Як тільки вітер загуде — так і кличе до себе... то в комин гукне, то надворі покличе... а часом серед ночі збудить... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею..."
Пояснення: