За сколько дней это можно выучить? пролог до поеми "мойсей" народе мій, замучений, розбитий, мов паралітик той на роздорожжу, людським презирством, ніби струпом, вкритий! твоїм будущим душу я тривожу, від сорому, який нащадків пізних палитиме, заснути я не можу. невже тобі на таблицях залізних записано в сусідів бути гноєм, тяглом у поїздах їх бистроїзних? невже повік уділом буде твоїм укрита злість, облудлива покірність усякому, хто зрадою й розбоєм тебе скував і заприсяг на вірність? невже тобі лиш те судилось діло, що б виявило твоїх сил безмірність? невже задарма стільки серць горіло до тебе найсвятішою любов'ю, тобі офіруючи душу й тіло? задарма край твій весь политий кров'ю твоїх борців? йому вже не пишаться у красоті, свободі і здоров'ю? задарма в слові твойому іскряться і сила й м'якість, дотеп і потуга і все, чим може вгору дух підняться? задарма в пісні твоїй ллється туга, і сміх дзвінкий, і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга? о ні! не самі сльози і зітхання тобі судились! вірю в силу духа і в день воскресний твойого повстання… о, якби хвилю вдать, що слова слуха, і слово вдать, що в хвилю ту блаженну вздоровлює й огнем живущим буха! о, якби пісню вдать палку, вітхненну, що міліони порива з собою, окрилює, веде на путь та нам, знесиленим журбою, роздертим сумнівами, битим стидом, — не нам тебе провадити до бою! та прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народів вольних колі, труснеш кавказ, впережешся бескидом, покотиш чорним морем гомін волі і глянеш, як хазяїн домовитий, по своїй хаті і по своїм полі. прийми ж сей спів, хоч тугою повитий, та повний віри; хоч гіркий, та вільний, твоїй будущині задаток, слізьми злитий, твойому генію мій скромний дар весільний.
