За твором Лесі Українки "Кассандра" виписати оніми (власні назви), 22 поіменованi персонажі та 7 безіменних , не враховуючи тих фонових дійових осіб , які , по суті , творять драматургічне тло і позначені формою множини - троянці , троянки , раби , рабині , вояки троянські й еллінські . пояснити значення з імен . чи збігаються вони змістом твору, вчинками героїв? ДО ІТЬ ЗРОБИТЬ ХОЧА Б ПІВ ЗАВДАННЯ
Достатньо часто ми сумуємо, якщо загубимо якусь дрібну річ і впадаємо у розпач, коли втрачаємо якісь більші цінності, але майже ніколи не шкодуємо, коли марно гаємо свій час. А ось якщо замислитися, то втрата часу в деяких випадках рівноцінна смерті людини, яку ніхто не в змозі зупинити. І якщо ми так сильно вболіваємо за людиною, яка покинула цей світ, то чому ж ми не сумуємо за назавжди втраченим часом? Адже й видатний український просвітитель, філософ та педагог Г. Сковорода у своєму афоризмі каже нам саме про це: «З усіх утрат, утрата часу найтяжча».
Український письменник Я. Дмитренко в одному із своїх творів застерігає нас, повторюючи відомий афоризм Г. Сковороди: “Мандрівник вічний – невблаганний час – іде вперед, його не зупинити”. Нам добре відомо, що усе на цій землі коли-небудь перестає існувати, і навіть час – швидкоплинний і незлічений.
Багато українських видатних діячів, письменників та поетів своїм життям та творчістю доводять людству, що не треба витрачати свій час на непотрібні та пусті справи. Ось і видатний український письменник і поет В. М. Сосюра закликає читачів:
«Працювать! Працювать безумовно!
Кожній хвилі нема вороття!
Ні! Я зовсім іще не заповнив
Золотої анкети життя».
Цей призив закликає людей берегти кожну секунду свого життя, бо “велике щастя — жить”, але, на превеликий жаль, життя може перерватися у будь який момент, а нам треба так багато усього успіти і зробити все, що нам покладено у нашому житті. А слова І. Франка “Працювать, працювать, працювати! В праці сконать!” закликають нас зайняти активну життєву позицію і віддатися своїй діяльності так, щоб вона билася в кожній клітині нашого єства. І. Франко вмів дуже цінувати свій час і вірно розумів вислів Г. Сковороди «З усіх утрат, утрата часу найтяжча».
У сучасному суспільстві досить часто можна зустріти людей похилого віку, які, всупереч усе, молоді духом та душею і встигли зробити за своє життя так багато, що їм є що розповісти. Слухати ці розповіді дуже приємно. Такі люди завжди прагнуть нагадати нам, щоб ми берегли свій час, цінували кожну хвилинку свого життя та не витрачали його марно. Як каже іще одна життєва мудрість – “На годину спізнишся — за рік не доженеш”. І тому щасливою людиною буде той, хто зможе знайти сенс у своєму житті, але найщасливішою стане та людина, яка зуміє правильно використовувати час, який нам даний на втілення своїх мрій, на те, щоб після себе залишити слід на землі, який би ще довго нагадував нащадкам про наше існування.
ахар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази". Для громади він був усім: пасічником, лікарем, розумним порадником, справедливим суддею, ватажком, головою старійшин. Громада важила для нього дуже багато. Усе життя він допомагав, чим міг, тухольцям (та й не тільки їм). Ще молодим Беркут прагнув приносити користь людям, тому й вирушив на пошуки вчителя, щоб навчитися лікувати людей. Але, окрім лікарських умінь, він набув ще й розуміння того, що щастя й добробут тухольської громади залежать від розумного "ведення громадських порядків, громадської спільності та дружності". Тухольці побачили в ньому наймудрішу та найдостойнішу людину, тому зробили його ватажком громади. І відтоді Захар Беркут не знав іншого життя, як життя в ім'я інтересів громади, усе, що він робив, робив лише з погляду на добро й користь для інших. Незважаючи на свій вік, Захар не може сидіти склавши руки, адже, на його думку, "життя лише доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим".
Дев'яностолітній старець, який багато бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів. Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність. На громадській раді він відстоює права громади від князівських і боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших".Беркут – справжній патріот своєї землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало, а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.Передсмертне слово Беркута – це своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і для нас та передаватися наступним поколінням.