Олександр Олесь - один з поетів початку XX століття, вже перша збірка якого засвідчила, що це поет-лірик. Вже перший друкарський вірш, датований 1903 роком, конкретизує витоки тих «срібних акордів, які з серця взялися. Ці перші поетичні рядки засвідчили щирість, простоту і емоційну складність почуття, а також свіжість, музичність поетичного слова. Образний світ Олександра Олеся заснований на почутті, на переживанні, на суб'єктивному настрої, і цей ліричний початок є усе що пронизує в творах, різних як з тематики, так і за жанровою природою. У своєму поетичному присвяченні матері (»Моїй матері«) він називав себе дитиною степу, який »як море хвилювався«, »рідним братом вітру, простору і трав«. І ця поезія степу, гаю, полів, які »пахли і цвіли«, є такою, що веде в зачепила Олександра Олеся, в його жанровій системі. Жадання природи, ненаситність її чарами, захоплення її вічним рухом представляють основу світосприйняття Олеся, його вражаючої життєлюбності:
Як жити хочеться! Невимовно, безмірно… Не надивився я ні на зелену землю Ні на далекі сині неба.
Ліричний герой поезії Олександра Олеся має непереборну, вічну потребу читати книгу природи, оспівувати її красу, черпаючи від спілкування з нею те, що тримає його у світі,- « щастя-муку», «журбу і радість». Почуття героя і чуттєва краса природи лежать в одній і тій же площині, представляючи нероздільну єдність. Їх важко цитувати, оскільки вони на одному диханні прочитуються від початку і до кінця. Зачаровує в інтимній ліриці поета не лише щирість, краса почуття, а і те, що шаленство закоханого серця передається за до виняткової досконалості художніх знахідок, передусім, метафор, порівнянь. Наскрізь лірична і цивільна поезія Олександра Олеся. Прийти в літературу під час революційної грози, поет не міг не реагувати на бурхливі події нового дня. Духовно з'єднуючись із загальнонародним підйомом в країні, поет роздумує над участю свого слова, з пафосом заявляючи: «Об слово! будь мечем моїм»! Але, відгукнувшись на конкретні події, поет не стільки зображує їх реалії, політичний зміст епохи, скільки свої особисті переживання, співчуття до учасників тих подій, про що яскраво свідчать суб'єктивно забарвлені вирази: «червоні прапори, …як макові квіти», «свято землі», «серце, як арфа». Романтик за світовідчуттям, Олександр Олесь сприймав світ в контрастній кольоровій гаммі і так само його відображав. Радісні, світлі мотиви перемежовывались в його ліриці з мотивами печалі і розчарування. Але не сумні настрої визначають особливість творчого «я» Олеся. Поет усе життя залишався співаком духу і переконань. Хотілося б, щоб тим оптимізмом прийнялися і ми, його сучасні читачі.
Софійка навчається у 7 класі, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Мама Софійки готується до весілля тітки Сніжани, вони самі вирішили пошити їй весільне плаття. Софійка тим часом гуляє з молодшим братиком Ростиком. Сімя Софійки нещодавно переїхала до нової квартири, а Софійка почала ходити до нової школи, де і закохаласяв однокласника Вадима Куликівського. Але Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродає крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. dovidka.biz.ua Дізнавшись, що стара шафа — це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Софійка випадково виявила, що стара шафа — це портал. Тітка Сніжана перед весіллям почала шукати старі коралі, в яких всі жінки їх сім’ї виходили заміж. Коралі знайшли в старій шафі, а після знайомства з нареченим Сніжани Валентином Софійка одягла коралі і взявши фото зі знайомства Сніжани і Валентина опинилася в минулому. Виявляється шафа переносить Софійку в той час, що на фото. На фото був засмучений хлопчик, прослідкувавши за ним Софійка зрозуміла, що це син Валентина… Софійка повернулася в свій час сказавши фразу «Коралі» навпаки — «Ілларок». Софійка товаришувала з однолітком Сашком, який жив сам з трьома сестрами та мамою. Сашко забезпечував родину як міг — продавав польові квіти, дрова, заробляв зважуванням людей. Після зустрічі з Сашком коралі зникли, Софійка навіть подумала, що то Сашко їх вкрав. Але згодом з’ясувалося, що коралі вкрав Вадим Кулаківський. Через зникнення коралів тітка Сніжана відмінила своє весілля. Згодом коралі Софійці та Сніжана вдалося викупити в товариша Вадима, а Софійка відкрила правду Сніжані про Валентина.
Як жити хочеться! Невимовно, безмірно…
Не надивився я ні на зелену землю
Ні на далекі сині неба.
Ліричний герой поезії Олександра Олеся має непереборну, вічну потребу читати книгу природи, оспівувати її красу, черпаючи від спілкування з нею те, що тримає його у світі,- « щастя-муку», «журбу і радість». Почуття героя і чуттєва краса природи лежать в одній і тій же площині, представляючи нероздільну єдність. Їх важко цитувати, оскільки вони на одному диханні прочитуються від початку і до кінця. Зачаровує в інтимній ліриці поета не лише щирість, краса почуття, а і те, що шаленство закоханого серця передається за до виняткової досконалості художніх знахідок, передусім, метафор, порівнянь. Наскрізь лірична і цивільна поезія Олександра Олеся. Прийти в літературу під час революційної грози, поет не міг не реагувати на бурхливі події нового дня. Духовно з'єднуючись із загальнонародним підйомом в країні, поет роздумує над участю свого слова, з пафосом заявляючи: «Об слово! будь мечем моїм»! Але, відгукнувшись на конкретні події, поет не стільки зображує їх реалії, політичний зміст епохи, скільки свої особисті переживання, співчуття до учасників тих подій, про що яскраво свідчать суб'єктивно забарвлені вирази: «червоні прапори, …як макові квіти», «свято землі», «серце, як арфа».
Романтик за світовідчуттям, Олександр Олесь сприймав світ в контрастній кольоровій гаммі і так само його відображав. Радісні, світлі мотиви перемежовывались в його ліриці з мотивами печалі і розчарування. Але не сумні настрої визначають особливість творчого «я» Олеся. Поет усе життя залишався співаком духу і переконань. Хотілося б, щоб тим оптимізмом прийнялися і ми, його сучасні читачі.