У тій мальовничій місцевості Англії, що зрошується рікою Дон, за давніх часів простягалися великі ліси, які вкривали чималу частину надзвичайно красивих пагорбів та долин, розташованих між Шеффілдом і Донкастером. Тут відбувалися запеклі бої під час воєн; за старих часів збиралися ватаги розбійників, подвиги яких прославлялися в народній творчості. Саме тут розгортаються головні події роману В Скотта «Айвенго».Уїлфреду Айвенго, головному герою, довелось зустріти в своєму житті багато людей різного віку і стану. І серед цих багатьох були дві жінки – Ровена і Ревекка.Ровена мала чудову статуру і була висока на зріст, але не настільки, щоб це кидалося у вічі. Шкіра відрізнялась сліпучою білизною, ясні блакитні очі, опушені довгими віями, дивились з – під тонких каштанових брів і додавали виразності її чолу. Густе світло – русяве волосся, завите красивими локонами і прикрашене коштовним камінням, вільно спадало на плечі і було ознакою шляхетного походження.Ровена була аристократкою, бо виховувалась у сім’ї саксонського тана. Вона не повністю уособлювала кращі жіночі риси, тому що була примхливою і гордою.Ревекка була звичайною єврейкою гарної статури, шкіри смаглявого відтінку; напрочуд гарними були її очі, що сяяли, мов перли і віддзеркалювали сутність душі, а густі коси розсипались по грудях і плечах. Вона – взірець чарів і досконалості, що могли звести з розуму навіть царів.По характеру жінка була не гірша за свою попередницю – великодушна, добра, щира.Ровена і Ревекка були різні не лише зовнішністю, а й почуттями до Айвенго. Обидві любили його по – своєму.Ровена любила як друга. Вони з ним дружили з дитинства, і його обов’язком було з нею одружитися.Ревекка теж його любила. Це було чисте взаємне кохання, яке в світі не мало місця, бо двоє молодих людей були різних віросповідань.Я вважаю, що Ревекка і Ровена – дві різні долі, тому що в них різні характери, і вони повністю протилежні, як ставленням до світу, так і людей.
І.Карпенко-Карий був не лише талановитим драматургом, а й прекрасним актором. Він створив високохудожні сценічні образи: Возного («Наталка Полтавка» Івана Котляревського), Назара Стодолі й Гната Карого («Назар Стодоля» Тараса Шевченка), Герасима Калитки і Пузиря із своїх п'єс «Сто тисяч» і «Хазяїн». Він невтомно працював над своїми ролями, відшліфовуючи кожен епізод до найменших деталей. Його гра була позбавлена штучної декоративності, а відзначалася простотою і життєвою правдою, проникненням у внутрішній світ героїв. Тези: 1.Початок нової української драматургії – 1819 р. (І.Котляревський. «Наталка Полтавка»). 2.Розвиток драматургії двома річищами: просвітительсько-раелістичний; романтичний. 3.1882 р.- професійна театральна трупа, створена М.Кропивницьким у Єлисаветграді. 4.Труднощі: матеріальна скрута; відсутність власного приміщення; заборона ставити п’єси українською мовою (дія Емського указу 1876 р.) 5.На західноукраїнських землях, які перебували під владою Австро-Угорщини, українські вистави з’явилися у 1848 р. у Коломиї на аматорській сцені. (І.Озаркевич. «Дівка на виданню, або На милування нема силування»). Досягнення українського театрального мистецтва були дещо скромнішими. Руський народний театр заснований при товаристві «Руська бесіда» 1864 року. Репертуар: примітивні мелодрами, перекладні п'єски-фарси, німецькі й французькі оперетки і бракувало національної класики. «Театральна мізерія»,-так характеризував Франко стан речей у західноукраїнському сценічному мистецтві наприкінці XIX століття.
Тези:
1.Початок нової української драматургії – 1819 р. (І.Котляревський. «Наталка Полтавка»).
2.Розвиток драматургії двома річищами: просвітительсько-раелістичний; романтичний.
3.1882 р.- професійна театральна трупа, створена М.Кропивницьким у Єлисаветграді.
4.Труднощі: матеріальна скрута; відсутність власного приміщення; заборона ставити п’єси українською мовою (дія Емського указу 1876 р.)
5.На західноукраїнських землях, які перебували під владою Австро-Угорщини, українські вистави з’явилися у 1848 р. у Коломиї на аматорській сцені. (І.Озаркевич. «Дівка на виданню, або На милування нема силування»). Досягнення українського театрального мистецтва були дещо скромнішими. Руський народний театр заснований при товаристві «Руська бесіда» 1864 року. Репертуар: примітивні мелодрами, перекладні п'єски-фарси, німецькі й французькі оперетки і бракувало національної класики. «Театральна мізерія»,-так характеризував Франко стан речей у західноукраїнському сценічному мистецтві наприкінці XIX століття.