Софійка - абсолютно звичайна дитина, яка навчається у сьомому класі. Дівчинка, як і всі діти, має позитивні та негативні риси. Абсолютно позитивною героїнею її назвати не можна. Софія навчається у школі досить посередньо. Вона не відмінниця, але й не двієчниця. В класі вона теж не зірка, популярністю не кристується.
У Софії є закоханість. Вона таємно покохала Вадима - хлопця,який виховується бабусею, але має багатих батьків. Про закоханого у неї Сашка дівчина відзивається як про "бомжика". Тут ми бачимо, як для дівчинки важлива статусність і як не важливі людські почуття. Софія досить часто задумується над тим, а що ж про неї скажуть люди. Проте вона досить добра, намагається до усім людям, розплутати таємницю. Софія - звичайна дитина, з незвичайними проблемами, яка постійно росте та змінюється.
Людині понад дане велике чудо – уміння говорити. Наше мовлення – це відбиття наших думок, учинків, поглядів, переконань, нашого духовного миру. Без великого дарунка мовлення людина втратила б більшу частину самого себе. За до слова ми можемо відстоювати власну думку, переконувати, сперечатися. За до слів ми можемо повідати іншим людям свої самі потаєні думки. Безцінність людського мовлення відбита в численних мудрих висловленнях, прислів’ях, приказках різних країн і культур. «Живе слово вчить», – говорить антична мудрість. «Ніщо так не підбадьорює людину, як добре слово», – затверджували древні індійці. «Хто не соромиться сказати, той і зробити не постидится», – говориться в абхазькому прислів’ї. Чимало вчених, мислителів, філософів, письменників звеличували значення слова. «Слово – тінь справи», – утвер-ждалдемокрит. «Слово є образ справи», – підтверджував Солок. «Мовлення – тіні вчинків», – погоджувався з ними Б. Грасиан. «Опануй справою, слова найдуться», – вторив Катон. «Слово є вчинок», – підсумовував Л. Н. Толстой. Але чи завжди людина використає слово в благо – собі й іншим? На жаль, життя переконує нас вобратном. Якщо ми звернемося до древніх книг, прочитаємо виречення древніх мудреців, то побачимо, що в старі часи слову приділялася значна роль у житті людини. Жоден поважаючий себе людина не посмітила б сказати необдумане слово, кинути фразу на вітер. Древні люди завжди ретельно продумували все, що вони говорять, – для того, щоб кожне слово досягло мети й зробило саме той вплив, що у нього закладене. А що ж зараз? Ми граємо словами, як повітряними кульками. Ми вимовляємо цілі мовлення, які насправді – лише порожнє коливання повітря. Ми використаємо слова для того, щоб болючіше скривдити, образити, принизити іншої людини. І дуже рідко, на жаль, ми використаємо мовлення для вираження теперішніх почуттів
Софійка - абсолютно звичайна дитина, яка навчається у сьомому класі. Дівчинка, як і всі діти, має позитивні та негативні риси. Абсолютно позитивною героїнею її назвати не можна. Софія навчається у школі досить посередньо. Вона не відмінниця, але й не двієчниця. В класі вона теж не зірка, популярністю не кристується.
У Софії є закоханість. Вона таємно покохала Вадима - хлопця,який виховується бабусею, але має багатих батьків. Про закоханого у неї Сашка дівчина відзивається як про "бомжика". Тут ми бачимо, як для дівчинки важлива статусність і як не важливі людські почуття. Софія досить часто задумується над тим, а що ж про неї скажуть люди. Проте вона досить добра, намагається до усім людям, розплутати таємницю. Софія - звичайна дитина, з незвичайними проблемами, яка постійно росте та змінюється.
Подробнее - на -
Объяснение:
Людині понад дане велике чудо – уміння говорити. Наше мовлення – це відбиття наших думок, учинків, поглядів, переконань, нашого духовного миру. Без великого дарунка мовлення людина втратила б більшу частину самого себе. За до слова ми можемо відстоювати власну думку, переконувати, сперечатися. За до слів ми можемо повідати іншим людям свої самі потаєні думки. Безцінність людського мовлення відбита в численних мудрих висловленнях, прислів’ях, приказках різних країн і культур. «Живе слово вчить», – говорить антична мудрість. «Ніщо так не підбадьорює людину, як добре слово», – затверджували древні індійці. «Хто не соромиться сказати, той і зробити не постидится», – говориться в абхазькому прислів’ї. Чимало вчених, мислителів, філософів, письменників звеличували значення слова. «Слово – тінь справи», – утвер-ждалдемокрит. «Слово є образ справи», – підтверджував Солок. «Мовлення – тіні вчинків», – погоджувався з ними Б. Грасиан. «Опануй справою, слова найдуться», – вторив Катон. «Слово є вчинок», – підсумовував Л. Н. Толстой. Але чи завжди людина використає слово в благо – собі й іншим? На жаль, життя переконує нас вобратном. Якщо ми звернемося до древніх книг, прочитаємо виречення древніх мудреців, то побачимо, що в старі часи слову приділялася значна роль у житті людини. Жоден поважаючий себе людина не посмітила б сказати необдумане слово, кинути фразу на вітер. Древні люди завжди ретельно продумували все, що вони говорять, – для того, щоб кожне слово досягло мети й зробило саме той вплив, що у нього закладене. А що ж зараз? Ми граємо словами, як повітряними кульками. Ми вимовляємо цілі мовлення, які насправді – лише порожнє коливання повітря. Ми використаємо слова для того, щоб болючіше скривдити, образити, принизити іншої людини. І дуже рідко, на жаль, ми використаємо мовлення для вираження теперішніх почуттів