Народився Микола Кіндратович Вороний у 1871 році на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) у заможній сім'ї ремісників, яка зберігала українські традиції. Батько був виходець з селян, був онуком кріпака, який свого часу зумів записатися до міщанського стану. Зате мати була з роду відомих українських діячів культури, до яких належав Прокіп Колачинский, ректор Києво-Могилянської академії. Мати передала маленькому хлопчику в спадок палку любов до української культури, народними звичаями, повір'ями, до української казки, пісні, легенди, а також до Кобзаря. Дитинство Миколи пройшло на Слобожанщині. З 80-х років Вороний навчається в училищі. Тут він знаходить себе - зближується з народниками, читає заборонену літературу. Його літературні смаки віддаляються від підліткового захоплення творами Жюля Верна і Майна Ріда. Разом з народовольцем Ерастовым Вороний організовує «Українську громаду». Його відразу ж виключають з училища з забороною вступу в університет і проживання у великих містах. Тим не менш, Микола, не довго думаючи, виїхав до Відня, потім до Львова, де спокійно продовжує своє навчання. Там він знайомиться з Франком, і навіть допомагає йому у виданні газет «Громадський голос», «Радикал». Потім стає актором, спочатку в театрі Крапивницкого, згодом працює в трупах Саксаганського, Васильєва. І навіть як актор мандрує містами та селами України та Росії. І в ці часи не залишає літературна творчість. В роки Громадянської війни Вороний виїхав за кордон. Тим не менш, він дуже переживає за долю України і в 1926 році повертається на Батьківщину. Здається, що все чудово, тим не менш, над поетом збираються чорні хмари. Знайшов він час повертатися! З-за доносів його виселяють з Києва, а потім засуджують на три роки сталінських таборів. Потім його доля невідома. Є свідчення, згідно яких Вороний ще довго перебував у в'язниці, а потім виїхав з Києва до Воронежа, де і помер в 1942 році. Але є інші факти: поет був розстріляний 7 червня 1938 року. Але повернемося до написання нашого твору. Звичайно, треба проаналізувати саму поему «Євшан-зілля». Вона нескладна для розуміння ідейно-образний зміст поеми лежить на поверхні. У цій поемі поет зачіпає проблему історичної пам'яті, уславлює борців і народних героїв, протестує проти національного і соціального гноблення. Через весь ваш твір має пройти одна-єдина думка про історичну пам'ять народу, про зв'язок її з минулим, сучасним. Особиста доля Миколи Вороного ніби відбилася в легенді-алегории про «Євшан-зілля». У висновку твору ваші міркування треба пов'язати з сучасністю. І протягом твору не забувайте про власні думки і враження.
У нашому великому та неосяжному світі існує дуже багато цінностей, при чому усі вони різні для кожної людини. Одні понад усе в своєму житті цінують гроші, прагнуть до збагачення та матеріального достатку. Інших турбує моральні надбання і духовність. Хтось повністю віддає себе обраній справі, вчиться, читає різноманітну літературу, а хтось найбільш усього цінує свій час. К слову сказати, що час – це одна з найбільших цінностей у житті людини, і його марна трата приводить до неприємних наслідків. Достатньо часто ми сумуємо, якщо загубимо якусь дрібну річ і впадаємо у розпач, коли втрачаємо якісь більші цінності, але майже ніколи не шкодуємо, коли марно гаємо свій час. А ось якщо замислитися, то втрата часу в деяких випадках рівноцінна смерті людини, яку ніхто не в змозі зупинити. І якщо ми так сильно вболіваємо за людиною, яка покинула цей світ, то чому ж ми не сумуємо за назавжди втраченим часом? Адже й видатний український просвітитель, філософ та педагог Г. Сковорода у своєму афоризмі каже нам саме про це: «З усіх утрат, утрата часу найтяжча». Український письменник Я. Дмитренко в одному із своїх творів застерігає нас, повторюючи відомий афоризм Г. Сковороди: “Мандрівник вічний – невблаганний час – іде вперед, його не зупинити”. Нам добре відомо, що усе на цій землі коли-небудь перестає існувати, і навіть час – швидкоплинний і незлічений. Багато українських видатних діячів, письменників та поетів своїм життям та творчістю доводять людству, що не треба витрачати свій час на непотрібні та пусті справи. Ось і видатний український письменник і поет В. М. Сосюра закликає читачів: «Працювать! Працювать безумовно! Кожній хвилі нема вороття! Ні! Я зовсім іще не заповнив Золотої анкети життя». Цей призив закликає людей берегти кожну секунду свого життя, бо “велике щастя — жить”, але, на превеликий жаль, життя може перерватися у будь який момент, а нам треба так багато усього успіти і зробити все, що нам покладено у нашому житті. А слова І. Франка “Працювать, працювать, працювати! В праці сконать!” закликають нас зайняти активну життєву позицію і віддатися своїй діяльності так, щоб вона билася в кожній клітині нашого єства. І. Франко вмів дуже цінувати свій час і вірно розумів вислів Г. Сковороди «З усіх утрат, утрата часу найтяжча». У сучасному суспільстві досить часто можна зустріти людей похилого віку, які, всупереч усе, молоді духом та душею і встигли зробити за своє життя так багато, що їм є що розповісти. Слухати ці розповіді дуже приємно. Такі люди завжди прагнуть нагадати нам, щоб ми берегли свій час, цінували кожну хвилинку свого життя та не витрачали його марно. Як каже іще одна життєва мудрість – “На годину спізнишся — за рік не доженеш”. І тому щасливою людиною буде той, хто зможе знайти сенс у своєму житті, але найщасливішою стане та людина, яка зуміє правильно використовувати час, який нам даний на втілення своїх мрій, на те, щоб після себе залишити слід на землі, який би ще довго нагадував нащадкам про наше існування.
В роки Громадянської війни Вороний виїхав за кордон. Тим не менш, він дуже переживає за долю України і в 1926 році повертається на Батьківщину. Здається, що все чудово, тим не менш, над поетом збираються чорні хмари. Знайшов він час повертатися! З-за доносів його виселяють з Києва, а потім засуджують на три роки сталінських таборів. Потім його доля невідома. Є свідчення, згідно яких Вороний ще довго перебував у в'язниці, а потім виїхав з Києва до Воронежа, де і помер в 1942 році. Але є інші факти: поет був розстріляний 7 червня 1938 року. Але повернемося до написання нашого твору. Звичайно, треба проаналізувати саму поему «Євшан-зілля». Вона нескладна для розуміння ідейно-образний зміст поеми лежить на поверхні. У цій поемі поет зачіпає проблему історичної пам'яті, уславлює борців і народних героїв, протестує проти національного і соціального гноблення.
Через весь ваш твір має пройти одна-єдина думка про історичну пам'ять народу, про зв'язок її з минулим, сучасним. Особиста доля Миколи Вороного ніби відбилася в легенді-алегории про «Євшан-зілля». У висновку твору ваші міркування треба пов'язати з сучасністю. І протягом твору не забувайте про власні думки і враження.
Достатньо часто ми сумуємо, якщо загубимо якусь дрібну річ і впадаємо у розпач, коли втрачаємо якісь більші цінності, але майже ніколи не шкодуємо, коли марно гаємо свій час. А ось якщо замислитися, то втрата часу в деяких випадках рівноцінна смерті людини, яку ніхто не в змозі зупинити. І якщо ми так сильно вболіваємо за людиною, яка покинула цей світ, то чому ж ми не сумуємо за назавжди втраченим часом? Адже й видатний український просвітитель, філософ та педагог Г. Сковорода у своєму афоризмі каже нам саме про це: «З усіх утрат, утрата часу найтяжча».
Український письменник Я. Дмитренко в одному із своїх творів застерігає нас, повторюючи відомий афоризм Г. Сковороди: “Мандрівник вічний – невблаганний час – іде вперед, його не зупинити”. Нам добре відомо, що усе на цій землі коли-небудь перестає існувати, і навіть час – швидкоплинний і незлічений.
Багато українських видатних діячів, письменників та поетів своїм життям та творчістю доводять людству, що не треба витрачати свій час на непотрібні та пусті справи. Ось і видатний український письменник і поет В. М. Сосюра закликає читачів:
«Працювать! Працювать безумовно!
Кожній хвилі нема вороття!
Ні! Я зовсім іще не заповнив
Золотої анкети життя».
Цей призив закликає людей берегти кожну секунду свого життя, бо “велике щастя — жить”, але, на превеликий жаль, життя може перерватися у будь який момент, а нам треба так багато усього успіти і зробити все, що нам покладено у нашому житті. А слова І. Франка “Працювать, працювать, працювати! В праці сконать!” закликають нас зайняти активну життєву позицію і віддатися своїй діяльності так, щоб вона билася в кожній клітині нашого єства. І. Франко вмів дуже цінувати свій час і вірно розумів вислів Г. Сковороди «З усіх утрат, утрата часу найтяжча».
У сучасному суспільстві досить часто можна зустріти людей похилого віку, які, всупереч усе, молоді духом та душею і встигли зробити за своє життя так багато, що їм є що розповісти. Слухати ці розповіді дуже приємно. Такі люди завжди прагнуть нагадати нам, щоб ми берегли свій час, цінували кожну хвилинку свого життя та не витрачали його марно. Як каже іще одна життєва мудрість – “На годину спізнишся — за рік не доженеш”. І тому щасливою людиною буде той, хто зможе знайти сенс у своєму житті, але найщасливішою стане та людина, яка зуміє правильно використовувати час, який нам даний на втілення своїх мрій, на те, щоб після себе залишити слід на землі, який би ще довго нагадував нащадкам про наше існування.