Біблійні сюжети й мотиви в українській та світовій літературіБіблія — найвеличніша книга людства, яка містить заповіти Бога людям для усвідомлення їхньої гріховності та ння душі.До біблійних образів, мотивів і сюжетів в усі часи зверталися письменники різних країн. У XIII-XVIII століттях не було митця, який би у своїх творах не звертався до Біблії. Не втратила ця Книга книг свого значення і в пізніший період. Біблійні образи й мотиви живили творчість і надихали на нові твори Г. Сковороду і Т. Шевченка, Данте і Шекспіра, П. Куліша і О. Пушкіна, Лесю Українку і Ч. Айтматова.Філософ і просвітитель Григорій Сковорода називав Біблію своєю "возлюбленою невісток" і зазначав, що саме в духовному шлюбі з Книгою книг народилися найкращі його твори.До Біблії звертався і Тарас Шевченко. З неї він брав вислови (як епіграфи до творів "Сон", "Єретик", "Великий льох"), мотиви, які по-своєму переробляв. Такої переробки зазнали десять псалмів Давидових. У сорок третьому псалмі читаємо:Смирилася душа наша,Жить тяжко в оковах! Встань же,Боже намВстать на ката знову.У сто тридцять другому псалмі митець лине думкою в далеке майбутнє, в якому всі люди будуть рівними, житимуть, як брати. Найповніше Т. Шевченко сказав про те, яким уявляє нове суспільство, у поезії "Ісаія. Глава 35", використавши пророцтва Ісаія, автора однієї з книг Біблії.За переспіви біблійних псалмів бралися П. Гулак-Артемовський, Ліна Костенко, Дмитро Павличко. Біблійні сюжети розвивалися Іваном Франком у поемі "Мойсей", Лесею Українкою у драмах "В катакомбах" та "Одержима".До невичерпного джерела Біблії, до її вічних тем і образів зверталися Б. Пастернак у романі "Доктор Живаго" і Бальзак у творі "Ісус Христос у Фландрії". Зачаровує нас яскравими картинами втілення вічного сюжету "Майстер і Маргарита" М. Булгакова. Майже сорок років працював польський письменник Г. Панас над романом "Євангеліє від Іуди", у якому Христос змальований людиною, але найвищої породи і природи, носієм особливих здібностей. Далекі від ідеальних християнських стосунків події зображено в романі "Собор Паризької Богоматері" В. Гюго. У творі тісно поєднані краса і потворність, добро і зло. Рівноправним героєм твору є собор, який втілює ідею добра, справедливості, любові, який є німим свідком трагічних подій і водночас символом можливості повернення людей до вічних цінностей.Сюжети й образи Біблії мають символічне значення, до них, думаю, ще довго будуть звертатися митці різних країн, відшукуючи відповіді на вічні питання про добро і зло, смерть і безсмертя, любов і ненависть.
Часто серед молоді виникає таке запитання: «Заради чого можна віддати своє життя? В якій ситуації?» Скажімо, друг зазнав нападу озброєних бандитів. Звичайно, в такому випадку не можна стояти осторонь, необхідно йому до Але ж знову-таки — це надто вузький підхід. Ну, а коли в подібному становищі опиниться незнайома людина? Теж на до треба прийти обов'язково! Інакше не будеш себе поважати.Тепер уявіть таку ситуацію. Людина тоне. Ти на березі, але не вмієш плавати. Звичайно, треба зробити все можливе, щоб її врятувати. Але чи треба самому кидатися в воду? Мабуть, це буде безглуздою жертвою. Навіть тоді, коли той, хто тоне,— твій найближчий друг, однаково не до А залишаючись на березі, можливо, щось і зробиш для його врятування.Із наведених прикладів уже неважко зробити висновок: не можна перевіряти дружбу готовністю віддати життя. В крайніх ситуаціях, у годину тяжких випробувань люди жертвують собою. Але не заради самої дружби. В ім'я високих, благородних ідеалів, в ім'я торжества справедливості, в ім'я права називатися Людиною з великої літери.