Заповнити таблицю художні засоби поезії "Мріє, не зрадь":
-риторичні звертання, вигуки
-епітети
-метафори
-персоніфікація
-синтаксичні засоби
-інверсія

2.1.2. Художні особливості твору.Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо... зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «сер­денько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б'ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба».Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне..., як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах».Повтори: «одна, одна...», «...пала, пала, стала...», «плавай, плавай, лебедонько».Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда».Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!». «Добре, доню бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Ма­мо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!»

Відповідь:

1.Новели (літературний рід-епос)

2. Особливості в тому, що новела починається з розв'язки. «У селі з'явилася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку». Надалі у творі Стефаник розкриває соціально-психологічні причини такого жахливого вчинку головного героя. Життя в постійних злиднях, коли нема чим годувати маленьких дітей, змушує Гриця вдатися до вбивства. Його охоплює розпач та власне безсилля — дружина померла, діти голодують, всю зиму він провів у пошуках кусня хлібу та зігріваючи своїх діточок на холодній печі.

3.В цьому творі письменник розкриває тему еміграції, головним  чином, через психологічний стан головного героя – збірний образ українських  емігрантів.В. Стефаник уникає прямих  описів, що також є виявом психологізму в творі. Письменник не подає  чіткого портрета Івана Дідуха, а зображує героя в асоціативному  зіставленні з конем. «Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня  мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну

шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою  спирав, може, ліпше, як нашильником». Порівняння не лише характеризує головного героя як людину, що  тяжко працює, а й має символічне значення: в умовах тотальної бідності  господар доведений до стану худоби. Іван Дідух прикладає надлюдські  зусилля, щоб обробити «горба щонайвищого і щонайгіршого над усе  сільське поле» , і все-таки вважає це неабияким щастям.Дже важливим є пмихологічне зображення ,наприклад, надзвичайно болісними, тяжкими є прощання Івана Дідуха з  рідним селом, які, як слушно наголошує Н. Шумило. До таких красномовних  елементів належать танок Івана та Катерини, плач, що асоціюється з  голосінням: «…від жіночого стола надбіг плач, як вітер, що з-поміж острих  мечів повіяв та всі голови мужиків на груди похилив». Глибоким  психологізмом пройнятий один із центральних, хоч і неживих образів.  Хрест перш за все асоціюється з могилою.У  психологічному аспекті є детальний розгляд образів-символів, які  виступають у творі одним із провідних засобів психологічного розкриття  теми еміграції. Так, межу між «українським сьогодні» й «канадським  завтра», межу між звичним теперішнім і невідомим майбутнім символізує  поріг, який так важко було перейти старій Іванисі: «…Іваниха обчепилася  руками порога і приповідала: – Ото-сми ті віходила, ото-сми ті вігризла  оцими ногами!». Символічного значення смерті набуває образ  Канади – країни, яка, здавалося б, повинна стати порятунком для бідуючої  родини Дідухів: «Аді, видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам! – І  показав їй через вікно могилу» .Для  В. Стефаника характерні такі, здавалося б, нелогічні порівняння,  трансформовані в образи-символи. Психологічне навантаження несе на  собі й абстрактний образ-символ зовнішньої «глухоти» («В хаті всі пили, всі

говорили, а ніхто не слухав». Односельчани не хочуть чути гірких слів туги  Івана Дідуха, вони ніби навмисне уникають розмов про рідний край, а  згодом і самі констатують: «За цим краєм не варт собі туск до серця брати!  Ця земля не годна кілько народа здержіти та й кількі біді вітримати» . Таке небажання покидати рідну землю і водночас ситуація  абсолютної відсутності будь-яких перспектив для щасливого життя на Батьківщині – один із виявів глибокого трагізму життя тогочасного  селянства.

4.Гора -виснажлива праця;Хрест -пам'ятник родині й усім емігрантам ;Сльоза перлина-чистота душі;танець-прощання з рідною землею.

5.Леся Українка порівнює слово з крицею,рядки вірша " Слово чому ти не твердая криця "

6.Авторка згадує Сізіфа,який за легендою через гнів богів підіймав на гору камінь .Є також фразеологізм "Сізіфова праця ",що означає марна праця .

"Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать"-саме ці рядки нам про це вказують .Я вважаю що поетеса згадує цього міфічного героя аби наголосити на марній праці та ноші ,яку вона несе своїм життям ,співаючи "пісню веселу",показує цим що вона не буде підкорятися важкій долі ,а надіючись йти далі

Пояснення:Має бути правильно