Завдання до повісті «Кайдашевасім’я» 1) Чи можемо ми, аналізуючи діалог братів про дівчат, визначити, який з
них добріший, сердечніший? Чому?
2) Хто був главою сім’ї? Чому? Добре це було чи погано?
3) Хто в цій сім’ї заробляв гроші? Чи можна було так зневажати
годувальника?
4) Яким був Омелько Кайдаш?
5) Якою була Маруся Кайдашиха?
6) Хто такий Карпо? Охарактеризуйте Карпа. Як звали жінку Карпа?
7) Хто такий Лаврін? Охарактеризуйте Лавріна. Як звали жінку Лавріна?
8) Якою була Мотря?
9) Чи добре вчинила Кайдашиха, переклавши всю роботу на Мотрині
плечі?
10) Якою була Мелашка?
11) Як справляли похорон Кайдаша? Скільки днів після цього сім’я
жила в мирі ?
12) Після смерті Кайдаша кому присудили все батькове майно?
13) Коли в сім’ї настав мир?

Незважаючи на те, що колись поетові забороняли не тільки писати, а й малювати, усі заборони виявилися безсилими перед поетичним словом, перед його правдою та його силою. Приклад Великого Кобзаря став для сучасників та нащадків яскравим прикладом нездоланності справжнього художника, прикладом невмирущої природи творчості й нескореності людського духу, прикладом людини, яка з усіх, найскладніших випробувань завжди виходить переможцем. Кожен, хто познайомиться з творчістю видатного українського поета, отримає змогу вжитися в багатий світ образів його поезій, зможе сягнути в літературні надра, відчує, що автор вистраждав свої твори власним життям, своєю відданістю українському народові і рідній землі. Шевченкові вдалося зі своїх творчих висот відкрити події різних часів і акумулювати у своїй творчості духовний набуток минулих поколінь. Крізь людський біль, крізь індивідуальне, крізь вселюдське, крізь біблейську далеч історії Т. Г. Шевченко і зараз мудро спілкується із сьогоденням. Творчість Т. Г. Шевченка невичерпна, вона навіки. І все нові і нові покоління будуть знаходити в ній незвичайне поєднання народного і вселюдського досвіду, який сьогодні знаходимо й ми з вами. Слово невмируще, слово вічне, слово, живе своєю правдою, слово, яке й досі квітне художньою красою – це і є Тарас Григорович Шевченко – геній і духовний янгол українського народу.

...Згадалося, що написала уславлена радянська акторка Людмила Гурченко про своє воєнне дитинство. Війна - це жах, страх за себе та близьких, це тато, що пішов воювати, це злигодні та голод, це намагання за усяку ціну роздобути харчі. Шестирічній дівчинці випало на долю багато такого. Але ця біда не тільки мучить, а й дечому учить. І невідомо, чи стала б Люся Гурченко відомою актрисою, якби не навчилася бути стійкою, витривалою, цілеспрямованою. Її талант до співів, танців, акторства проявився саме тоді, у роки окупації її рідного Харкова. Вона заробляла на прожиток собі і мамі, виступаючи спочатку перед німецькими солдатами за миску каші, а потім - перед пораненими радянськими воїнами у шпиталях. І це були її щасливі моменти воєнного дитинства. І були ще щасливіші моменти: скінчилася війна, повернувся живим її дорогий тато, вони разом виступали у кафе та ресторанчиках... Хіба ж це не щастя? Отже, бувають щасливі моменти і у воєнному дитинстві.