Що таке щастя ??? Радість, дружба, гроші, любов, добро… Кожна людина задумується над цим питанням і намагається знайти відповідь на нього. Турбувало воно і багатьох письменників. На прикладі героїв своїх творів вони намагалися дослідити їх прагнення бути щасливими.
Павлуся, героя оповідання «Скарб» О.Стороженка, парубки називають щасливим, хоча протягом свого життя він тільки їв та спав і нічого не робив. Таким, як Павлусь, «Бог усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба» Чи щасливий Павлусь? Як на нього, так. Матеріальні статки має, а от духовно то бідна людина. З гумором оповідаючи про Павлуся, автор вчить нас доброти, чуйності, порядності, працьовитості, ввічливості і той же час засуджує скупість, заздрість, підступність, жорстокість, егоїзм. «Той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав, – пише автор. – Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть…» Воістину щастя не може бути егоїстичним.
Герой твору Б.Лепкого «Цвіт щастя» шукає квітку щастя, яка б зробила щасливими матір і його самого. І хоч квітка виявилась мрією, маревом, все одно все життя він її шукає,пізнаючи світ. Герой вірить, що щастя таки на світі є.
Скупа людина теж думає, що вона щаслива, бо має гроші. Проте користі з них мало, бо то купка папірців. Господарі з твору Б.Лепкого «Мишка» відчувають себе щасливими, коли наживаються на горі інших. Їм байдужа доля жебрачки та багатьох таких, як вона.
У кожного своє поняття щастя, свій вимір. На мою думку, щастя людини у добрих справах на користь своєї родини, людей, своєї Батьківщини. Своєю працею, творчістю, добрими ділами людина повинна нести радість людям, суспільству. Отоді то і буде справжнє щастя, яке не можна купити ні за які гроші.
О.Довженко говорив, що життя надто коротке і закликав поспішати творити добро. Тому давайте творити добро, допомагати один одному, цінувати кожну хвилину цього прекрасного людського щастя.
Що таке щастя ??? Радість, дружба, гроші, любов, добро… Кожна людина задумується над цим питанням і намагається знайти відповідь на нього. Турбувало воно і багатьох письменників. На прикладі героїв своїх творів вони намагалися дослідити їх прагнення бути щасливими.
Павлуся, героя оповідання «Скарб» О.Стороженка, парубки називають щасливим, хоча протягом свого життя він тільки їв та спав і нічого не робив. Таким, як Павлусь, «Бог усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба» Чи щасливий Павлусь? Як на нього, так. Матеріальні статки має, а от духовно то бідна людина. З гумором оповідаючи про Павлуся, автор вчить нас доброти, чуйності, порядності, працьовитості, ввічливості і той же час засуджує скупість, заздрість, підступність, жорстокість, егоїзм. «Той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав, – пише автор. – Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть…» Воістину щастя не може бути егоїстичним.
Герой твору Б.Лепкого «Цвіт щастя» шукає квітку щастя, яка б зробила щасливими матір і його самого. І хоч квітка виявилась мрією, маревом, все одно все життя він її шукає,пізнаючи світ. Герой вірить, що щастя таки на світі є.
Скупа людина теж думає, що вона щаслива, бо має гроші. Проте користі з них мало, бо то купка папірців. Господарі з твору Б.Лепкого «Мишка» відчувають себе щасливими, коли наживаються на горі інших. Їм байдужа доля жебрачки та багатьох таких, як вона.
У кожного своє поняття щастя, свій вимір. На мою думку, щастя людини у добрих справах на користь своєї родини, людей, своєї Батьківщини. Своєю працею, творчістю, добрими ділами людина повинна нести радість людям, суспільству. Отоді то і буде справжнє щастя, яке не можна купити ні за які гроші.
О.Довженко говорив, що життя надто коротке і закликав поспішати творити добро. Тому давайте творити добро, допомагати один одному, цінувати кожну хвилину цього прекрасного людського щастя.
Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці,
Посіяв я файку жита, а цибух пшениці.
На припічку молотив, у запічку віяв,
Під припічком наорав, пшениці насіяв.
Ой Іван-подолян ходив з посторонком,
Вперезався комишем, підпирався ворком.
Тримав став на печі, черпав воду саком,
Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.
Як ся став запалив, риби погоріли,
Попалені щупаки до лісу летіли.
Ой дівчино, дівчинонько, вмієш ся пишити,
А не вмієш до сорочки рукава пришити.
- Ой ти, білява, білявино, чого така біла?
- Бо на мені пудерику до півтора кіла.
Ой ішов я з вечорниць та попід городи,
Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.
Як зачали старі баби кочергами гнати,
То я мусив гачі[1] дерти, гарбузи латати.
Утікав я од Параски через перелазки,
Якась біда ударила по штанах три разки.
А я кричу: - Ґвалту, люди, чого біда хоче? –
А по мені четвертий раз: - Не ходи поночі!
Як ішов я через село, курка мене вздріла,
Якби не та паличенька, була б мене з'їла.
Г»й скрипочка би не грала, якби не той смичок,
Не була би жінка бита, якби не язичок.
Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:
Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.
Ой мала я миленького, ой мала я, мала,
Поставила на ворота, та й ворона вкрала.
Ой мала я хлопця, ой хлопця Андруха,
Посадила над водою, та й украла муха.
Роботящий легінище, нема що казати:
До півночі за дівками, до полудня - спати.
Егей, файна дівка, срайна, шкода, що лінива:
Штири днини горшки мокли, а п'ятої мила.
Та чотири легіники сіно обертали,
Миша в сіні шелеснула - вони повтікали.
Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:
На роботі - замерзає, коло миски - пріє.