В истории украинского народа, его духовно-культурному развитию особая роль принадлежит монастырям.
Монастыри - это религиозные общины монахов или монахинь, с принадлежащими им землями и капиталами составляли церковно-хазяйственные организации. Зависимости от условий исторических, правних и экономических, монастыри разделялись относительно своих прав и подчиненности на: Лавры (в Украине - Киево-Печерская, Святогорская и Почаевская), ставропигийные монастыри, зависящие от самой церковной власти, кафедральные( подчиненные епархиальном епископу), самоуправно и приписаны к другим, больших монастырей(скиты и скитикы, "пустыне"). На территории монастырей, кроме церковных и жилых домов, были еще различные административно-хозяйственные строения, мастерские, школы, типографии.
Среди национальных святынь Украины почетное место занимают монастыри Крыма, Западной Украины, а также Киево-Печерская Лавра, которая славится своей красотой и до сегодняшнего времени.
Интересным и древнейшим пещерным культовым комплексом Крыма является Качи-Кальон, расположен возле села Передущелинне в 8 км. от Бахчисарая. Неподалеку Мангупа есть еще два средневековые монастыри: монастырь Шулдан, находится в ущелье перед с. Терновка, а также значительный по размерам пещерный монастырский комплекс Челтер, за с.Терновка. В Крыму сохранилась также одна из армянских святынь - это монастырь Сурб-Хач, расположенный недалеко от городка Старый Крым.
В Западной Украине сохранилось значительное количество исторических монастырских комплексов. К наиболее духовных памятников Западной Украине относятся следующие монастыри: Креховский, Уневський, Лаврский во Львовской области, Гошевский и Манявский скит в Ивано-Франковской области, Почаевская Лавра в Тернопольской области и другие. Наибольшей безосновательной вреда этим национальным святыням нанесла коммуно-большевистская власть, но на сегодняшний время все они возрождаются и становятся важными центрами религии.
Весілля — одне з таких свят. Про нього, мабуть, мріють усі дівчата і, переконана, більшість хлопців. Бо воно є початком справді дорослого, самостійного, відповідального життя, у когось — легкого й радісного, у когось — складного й драматичного. Але це потім, а поки що — свято, подібного до якого, мабуть, немає. Найголовніша особливість весілля — це його багатогранний характер, що робить свято справжньою народною драмою. А драма, як відомо, включає в себе різні мистецтва: танець, спів, музику, ігрові дії. «Сценарій» весільної обрядовості складається з кількох актів: сватання, оглядин, заручин, запросин, розплітання коси тощо. І в кожному акті — скарби усної народної творчості. Під час дошлюбного спілкування молоді люди зустрічалися на вечорницях, досвітках, посиденьках. А тут без розваг — пісень, танців, хороводів — не обходилося. Під час сватання старости обов’язково розповідали про «куницю-красну дівицю» і «князя-молодця», причому дотримувалися певних умов гри: тричі стукали у двері, батьки дівчини робили вигляд, що все для них є справжньою загадковою несподіванкою, дочка теж виконувала свою роль. У кожному епізоді весільного обряду були свої «родзинки». Напередодні весілля влаштовували дівич-вечір — символ прощання нареченої з вільним життям. Дівчата готували вінки для молодих, хтось із подруг або брат розплітав косу нареченій, і, звичайно ж, дії супроводжувалися піснями. «А брат сестрицю та й розплітає» — ця пісня ніби прощання дівчини з рідними. У багатьох піснях згадуються ялина, червона калина, хрещатий барвінок, васильки — ті рослини, які споконвіку символізували красу, молодість, дівочу чистоту. У весільних піснях, ігрових діях, танцях розкривалися переживання всіх учасників обряду, їхні сподівання на щастя і любов молодих. За цими творами можнавивчати психологію наших предків. І, на мою думку, у сучасних обрядах варто відновлювати хоча б деякі елементи старовини, бо в них краса поетична і краса духовна – те, що так потрібно всім і завжди.
В истории украинского народа, его духовно-культурному развитию особая роль принадлежит монастырям.
Монастыри - это религиозные общины монахов или монахинь, с принадлежащими им землями и капиталами составляли церковно-хазяйственные организации. Зависимости от условий исторических, правних и экономических, монастыри разделялись относительно своих прав и подчиненности на: Лавры (в Украине - Киево-Печерская, Святогорская и Почаевская), ставропигийные монастыри, зависящие от самой церковной власти, кафедральные( подчиненные епархиальном епископу), самоуправно и приписаны к другим, больших монастырей(скиты и скитикы, "пустыне"). На территории монастырей, кроме церковных и жилых домов, были еще различные административно-хозяйственные строения, мастерские, школы, типографии.
Среди национальных святынь Украины почетное место занимают монастыри Крыма, Западной Украины, а также Киево-Печерская Лавра, которая славится своей красотой и до сегодняшнего времени.
Интересным и древнейшим пещерным культовым комплексом Крыма является Качи-Кальон, расположен возле села Передущелинне в 8 км. от Бахчисарая. Неподалеку Мангупа есть еще два средневековые монастыри: монастырь Шулдан, находится в ущелье перед с. Терновка, а также значительный по размерам пещерный монастырский комплекс Челтер, за с.Терновка. В Крыму сохранилась также одна из армянских святынь - это монастырь Сурб-Хач, расположенный недалеко от городка Старый Крым.
В Западной Украине сохранилось значительное количество исторических монастырских комплексов. К наиболее духовных памятников Западной Украине относятся следующие монастыри: Креховский, Уневський, Лаврский во Львовской области, Гошевский и Манявский скит в Ивано-Франковской области, Почаевская Лавра в Тернопольской области и другие. Наибольшей безосновательной вреда этим национальным святыням нанесла коммуно-большевистская власть, но на сегодняшний время все они возрождаются и становятся важными центрами религии.
Весілля — одне з таких свят. Про нього, мабуть, мріють усі дівчата і, переконана, більшість хлопців. Бо воно є початком справді дорослого, самостійного, відповідального життя, у когось — легкого й радісного, у когось — складного й драматичного. Але це потім, а поки що — свято, подібного до якого, мабуть, немає. Найголовніша особливість весілля — це його багатогранний характер, що робить свято справжньою народною драмою. А драма, як відомо, включає в себе різні мистецтва: танець, спів, музику, ігрові дії. «Сценарій» весільної обрядовості складається з кількох актів: сватання, оглядин, заручин, запросин, розплітання коси тощо. І в кожному акті — скарби усної народної творчості. Під час дошлюбного спілкування молоді люди зустрічалися на вечорницях, досвітках, посиденьках. А тут без розваг — пісень, танців, хороводів — не обходилося. Під час сватання старости обов’язково розповідали про «куницю-красну дівицю» і «князя-молодця», причому дотримувалися певних умов гри: тричі стукали у двері, батьки дівчини робили вигляд, що все для них є справжньою загадковою несподіванкою, дочка теж виконувала свою роль. У кожному епізоді весільного обряду були свої «родзинки». Напередодні весілля влаштовували дівич-вечір — символ прощання нареченої з вільним життям. Дівчата готували вінки для молодих, хтось із подруг або брат розплітав косу нареченій, і, звичайно ж, дії супроводжувалися піснями. «А брат сестрицю та й розплітає» — ця пісня ніби прощання дівчини з рідними. У багатьох піснях згадуються ялина, червона калина, хрещатий барвінок, васильки — ті рослини, які споконвіку символізували красу, молодість, дівочу чистоту. У весільних піснях, ігрових діях, танцях розкривалися переживання всіх учасників обряду, їхні сподівання на щастя і любов молодих. За цими творами можнавивчати психологію наших предків. І, на мою думку, у сучасних обрядах варто відновлювати хоча б деякі елементи старовини, бо в них краса поетична і краса духовна – те, що так потрібно всім і завжди.