Тарас Григорович Шевченко – це наш символ, геній і дух. шлях до величі Тараса Шевченка лежить через усвідомлення нашої національної природи, нашого світосприйняття, нашого минулого і сучасного, адже великий Кобзар символізує душу українського народу і його гідність. У ньому все наше буття і всі наші мрії. Кому не відомо:Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна. Не знайти такого хірургічного скальпеля, що зміг би відділити їх одне від одного – вони синоніми на всі часи. Українцеві уявити себе без Шевченка, все одно, що без неба над головою. Він - верхівка нашого родового дерева.
Своєрідність літературного процесу цього періоду полягає в тому, що молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення.
Визрівали протест проти натуралізму, вузького тянства, «грубого реалізму», бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного побутописання.
Це період народження нової реалістичної літератури, що живилася ідеалами наукового соціалізму і вела боротьбу проти тянства, що вироджувалося, проти декадентства і «чистого мистецтва».
У цей період в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму — художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму і яка характеризується розмаїттям художніх методів та стилів. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури.
Потужним поштовхом для розвитку літератури стали революційні роки, які сколихнули суспільство. Український народ, а з ним і його література ввійшли в нову добу. То була справді велика історична доба. Народ, усвідомивши свою силу, став, за висловом Михайла Грушевського, «на порозі Нової України».
Вперше за довгі сторіччя українська книга вільно зустрілася зі своїм читачем. Розвиваються преса і журналістика. Упродовж чотирьох бурхливих років національно-державного відродження сформувались основи цілого ряду літературно-мистецьких шкіл і напрямків, серед яких і ті, що не вичерпали себе й сьогодні: революційні романтики (В. Еллан, В. Чумак), неокласики (А. Кримський, М. Рильський, П. Фили-пович, В. Отроковський), символісти (Я. Савченко, Д. Загул, В. Кобилянський, В. Ярошенко), футуристи (М. Семенко), кларнетисти (П. Тичина, Аркадій Казка, В. Свідзінський, О. Слісаренко).
Лесь Курбас заклав новий експериментальний «Молодий театр», що пізніше вилився в блискучу добу «Березіля». Тріумфального піднесення здобув національний дореволюційний реалістичний театр під керівництвом Миколи Садовського.
Засновано Українську академію наук. Закладаються Академія Мистецтв та Архітектурний інститут. Починає працювати ряд видавництв: «Сяйво», «Шлях», «Дзвін», «Друкар», «Ґрунт», «Криниця» та інші. Виходять літературно-критичні місячники та альманахи: «Літеатрально-науковий вісник», «Шлях», «Універсальнийжурнал», «Нашеминуле», «Літературно-критичнийальманах», «Книгар», «Музагет», «Наша думка», «Мистецтво», «Зшитки боротьби», «Гроно» та інші.
Объяснение:
Своєрідність літературного процесу цього періоду полягає в тому, що молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення.
Визрівали протест проти натуралізму, вузького тянства, «грубого реалізму», бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного побутописання.
Це період народження нової реалістичної літератури, що живилася ідеалами наукового соціалізму і вела боротьбу проти тянства, що вироджувалося, проти декадентства і «чистого мистецтва».
У цей період в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму — художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму і яка характеризується розмаїттям художніх методів та стилів. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури.
Потужним поштовхом для розвитку літератури стали революційні роки, які сколихнули суспільство. Український народ, а з ним і його література ввійшли в нову добу. То була справді велика історична доба. Народ, усвідомивши свою силу, став, за висловом Михайла Грушевського, «на порозі Нової України».
Вперше за довгі сторіччя українська книга вільно зустрілася зі своїм читачем. Розвиваються преса і журналістика. Упродовж чотирьох бурхливих років національно-державного відродження сформувались основи цілого ряду літературно-мистецьких шкіл і напрямків, серед яких і ті, що не вичерпали себе й сьогодні: революційні романтики (В. Еллан, В. Чумак), неокласики (А. Кримський, М. Рильський, П. Фили-пович, В. Отроковський), символісти (Я. Савченко, Д. Загул, В. Кобилянський, В. Ярошенко), футуристи (М. Семенко), кларнетисти (П. Тичина, Аркадій Казка, В. Свідзінський, О. Слісаренко).
Лесь Курбас заклав новий експериментальний «Молодий театр», що пізніше вилився в блискучу добу «Березіля». Тріумфального піднесення здобув національний дореволюційний реалістичний театр під керівництвом Миколи Садовського.
Засновано Українську академію наук. Закладаються Академія Мистецтв та Архітектурний інститут. Починає працювати ряд видавництв: «Сяйво», «Шлях», «Дзвін», «Друкар», «Ґрунт», «Криниця» та інші. Виходять літературно-критичні місячники та альманахи: «Літеатрально-науковий вісник», «Шлях», «Універсальнийжурнал», «Нашеминуле», «Літературно-критичнийальманах», «Книгар», «Музагет», «Наша думка», «Мистецтво», «Зшитки боротьби», «Гроно» та інші.