Із торішніх зів'ялих трав. Як коли лютувала, Стелила рядно ожеледиць. Сперечалася з морем, Несла сум'яття вітрів. Все збиралась на силі. Та не встигла огледіться, Як проснулись дерева І на Одрі лід потемнів. Крига буйно ломилась У відкриті двері протоки. Лід кришився, б'ючись Об каміння берегове... І нарешті по Одрі – Темній, широкій – На останній крижині Самотня чайка пливе. - Ти куди ж розігналась? Чи, бува, не до самого моря? Чайки держаться гурту, А ти відпливаєш одна. А крижина тонка, А крижина майже прозора... Ну, а що, як її розмиє вода весняна? Ну, а що, коли їй Та удержать тебе несила? Затріщить і відломиться... Піде вода кругами... - Дивна людино! Я ж маю крила. Нащо крилатим ґрунт під ногами?
КРИЛА
А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина... А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті крила, не з пуху-пір"я, А з правди, чесноти і довір"я. У кого - з вірності у коханні. У кого - з вічного поривання. У кого - з щирості до роботи. У кого - з щедрості на турботи. У кого - з пісні, або з надії, Або з поезії, або з мрії. Людина нібито не літає... А крила має. А крила має!
Крига на одрі
В цьому році зима
Не вігадала білої свити.
Часом вже й приміряла,
Та хтось її заразу крав.
Пощукала, поплакала...
Що ж робити?-
Будувала в старій
Із торішніх зів'ялих трав.
Як коли лютувала,
Стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем,
Несла сум'яття вітрів.
Все збиралась на силі.
Та не встигла огледіться,
Як проснулись дерева
І на Одрі лід потемнів.
Крига буйно ломилась
У відкриті двері протоки.
Лід кришився, б'ючись
Об каміння берегове...
І нарешті по Одрі –
Темній, широкій –
На останній крижині
Самотня чайка пливе.
- Ти куди ж розігналась?
Чи, бува, не до самого моря?
Чайки держаться гурту,
А ти відпливаєш одна.
А крижина тонка,
А крижина майже прозора...
Ну, а що, як її
розмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй
Та удержать тебе несила?
Затріщить і відломиться...
Піде вода кругами...
- Дивна людино!
Я ж маю крила.
Нащо крилатим ґрунт під ногами?
КРИЛА
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!