у творі зло перемагає добро. його несуть позитивні персонажі такі, як софія, сашко, сніжана. головна героїня софійка ввічлива, щира, добра, мужня. усім старається . думає не тільки про себе. саме їй випала роль зняти прокляття з роду кулаківських.
сашко відчайдушно кидається в небезпечні пригоди та ризикує життям, щоб подрузі. хоч він не дуже освічений і допускає граматичні помилки на письмі, проте не розгублюється та знаходить вихід у складних ситуаціях. його поради та вчинки є дуже слушними. сашко уособлює добро та справедливість. адже він дружній, мужній та милосердний.
співчутлива та кмітлива тітка сніжана. її вірність традиціям виводить на чисту воду лицемірного вадима. завдяки зусиллям позитивних героїв родина кулаківських стала щасливою.
негативними героями є вадим на початку твору, його бабуся та деякі предки, валентин - наречений сніжани. вадим поводився невиховано та зухвало. часто крав, не поважав старших, мав багато шкідливих звичок. поводився демонстративно й не збирався змінюватися на краще. у далекому минулому предок вадима зробив поганий вчинок. задля власної наживи, обманув багатьох людей і забрав їхнє майно. був жорстоким та скупим. також дещо негативним виявився підступний і слабодухий валентин. він вів подвійне життя, обманював оточуючих. не був щедрим, не рідним. не приділяв уваги рідному синові.
провина предка – важкий камінь для нащадків. проте в кінці твору вадим змінився на краще. розірване весілля – заслужене покарання для хитрого валентина. твір має гарне закінчення - торжество добра над злом.
добро: софійка і всі події що відбуваются з нею, сашко, тітка сніжанна, корали знайшли господаря.
зло : вадим, валентин, викрадення коралів, поведінка дорослих персонажів твору.
ответ:Розповівши трагічну історію кохання гуцулів, М. Коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте й вірне почуття.
Любов Івана та Марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що супроводжувала життя Палійчуків і Гутенюків. Дві споріднені душі знайшли одна одну, щоб ніколи не розлучатися. Між ними повна гармонія, взаєморозуміння. Обоє –
діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обоє – талановиті музиканти: Іван грав на флоярі, а Марічка обзивалася до нього своїми співаночками. Сподівалися побратися, незважаючи на сімейну ворожнечу.
Але доля склалася по-іншому. Іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула Марічка. Ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. Все, що робив Іван після смерті Марічки, – це були спроби жити новим життям, забути кохану. Майже сім років він десь блукав, служив у наймах, здавався людям “ведмедем, який зализує свої рани”. Потім повернувся в село, одружився,
прагнув стати господарем, сім’янином. Але ж усі ці спроби були марними. Нове життя не приносило ні радості, ні щастя. Царинка і маржинка – слабка заміна того, що називають сім’єю. Бо дружина Палагна не була Марічкою! А саме вона, незабутня подруга дитячих та юнацьких літ, вічно стояла біля нього, співала свої співаночки або тихо плакала. І неправда, що Івана зжив зі світу Юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! Просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя коханої. Тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. А якщо її немає, то й він не повинен жити – це вже суперечило б його людській сутності. Ось так я розумію трагедію гуцульських Ромео та Джульєтти.
Звичайно, література і життя – це не одне й те ж. Життя багатше за будь-який художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. Але, перечитуючи повість М. Коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим. Знову і знову щемить серце від такої щирої і зворушливої пісеньки Марічки:
Ізгадай мні, мій миленький,
Два рази на днину,
А я тебе ізгадаю
Сім раз на годину.
Люди, які вміють кохати один раз, справді прекрасні. Вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. Тож нехай у кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якою М. Коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих – Івана та Марічку.
у творі зло перемагає добро. його несуть позитивні персонажі такі, як софія, сашко, сніжана. головна героїня софійка ввічлива, щира, добра, мужня. усім старається . думає не тільки про себе. саме їй випала роль зняти прокляття з роду кулаківських.
сашко відчайдушно кидається в небезпечні пригоди та ризикує життям, щоб подрузі. хоч він не дуже освічений і допускає граматичні помилки на письмі, проте не розгублюється та знаходить вихід у складних ситуаціях. його поради та вчинки є дуже слушними. сашко уособлює добро та справедливість. адже він дружній, мужній та милосердний.
співчутлива та кмітлива тітка сніжана. її вірність традиціям виводить на чисту воду лицемірного вадима. завдяки зусиллям позитивних героїв родина кулаківських стала щасливою.
негативними героями є вадим на початку твору, його бабуся та деякі предки, валентин - наречений сніжани. вадим поводився невиховано та зухвало. часто крав, не поважав старших, мав багато шкідливих звичок. поводився демонстративно й не збирався змінюватися на краще. у далекому минулому предок вадима зробив поганий вчинок. задля власної наживи, обманув багатьох людей і забрав їхнє майно. був жорстоким та скупим. також дещо негативним виявився підступний і слабодухий валентин. він вів подвійне життя, обманював оточуючих. не був щедрим, не рідним. не приділяв уваги рідному синові.
провина предка – важкий камінь для нащадків. проте в кінці твору вадим змінився на краще. розірване весілля – заслужене покарання для хитрого валентина. твір має гарне закінчення - торжество добра над злом.
добро: софійка і всі події що відбуваются з нею, сашко, тітка сніжанна, корали знайшли господаря.
зло : вадим, валентин, викрадення коралів, поведінка дорослих персонажів твору.
ответ:Розповівши трагічну історію кохання гуцулів, М. Коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте й вірне почуття.
Любов Івана та Марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що супроводжувала життя Палійчуків і Гутенюків. Дві споріднені душі знайшли одна одну, щоб ніколи не розлучатися. Між ними повна гармонія, взаєморозуміння. Обоє –
діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обоє – талановиті музиканти: Іван грав на флоярі, а Марічка обзивалася до нього своїми співаночками. Сподівалися побратися, незважаючи на сімейну ворожнечу.
Але доля склалася по-іншому. Іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула Марічка. Ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. Все, що робив Іван після смерті Марічки, – це були спроби жити новим життям, забути кохану. Майже сім років він десь блукав, служив у наймах, здавався людям “ведмедем, який зализує свої рани”. Потім повернувся в село, одружився,
прагнув стати господарем, сім’янином. Але ж усі ці спроби були марними. Нове життя не приносило ні радості, ні щастя. Царинка і маржинка – слабка заміна того, що називають сім’єю. Бо дружина Палагна не була Марічкою! А саме вона, незабутня подруга дитячих та юнацьких літ, вічно стояла біля нього, співала свої співаночки або тихо плакала. І неправда, що Івана зжив зі світу Юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! Просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя коханої. Тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. А якщо її немає, то й він не повинен жити – це вже суперечило б його людській сутності. Ось так я розумію трагедію гуцульських Ромео та Джульєтти.
Звичайно, література і життя – це не одне й те ж. Життя багатше за будь-який художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. Але, перечитуючи повість М. Коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим. Знову і знову щемить серце від такої щирої і зворушливої пісеньки Марічки:
Ізгадай мні, мій миленький,
Два рази на днину,
А я тебе ізгадаю
Сім раз на годину.
Люди, які вміють кохати один раз, справді прекрасні. Вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. Тож нехай у кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якою М. Коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих – Івана та Марічку.
Объяснение: