Знайдіть три художньо-виражальні засоби в поданому фрагменті із твору. Поясніть їхню роль. Чи є порох в порохівницях? Чи не потупилися шаблі? Чи не сконала козацька сила? Чи не зламались козаки?

М. коцюбинський – видатний український письменник, автор чудових оповідань і повістей. їх писав м. коцюбинський настільки правдиво і щиро, що не можна не захоплюватись його талантом. нещодавно ми читали повість письменника «дорогою ціною». у творі йдеться про речі, які звичні для нас – про волю, кохання, а от головні герої повісті отримали це все занадто дорогою ціною… у повісті два головних героя: остап – звичайний селянин-кріпак і соломія – його кохана. їхнє кохання було неможливим через те, що дівчину видали заміж за іншого – так вирішив пан, якому не було діла до того, що соломія давно кохала остапа і мріяла бути лише з ним. та дівчина не здалася. коли остап вирішив тікати за дунай у пошуках кращої долі та волі, дівчина пішла за ним. вона покинула все: дім, спокійне життя, чоловіка тільки заради того, щоб не розлучатися з коханим. звичайно, ми можемо її засуджувати, адже вона була заміжня. але вчинити інакше дівчина просто не могла – не могла жити з нелюбом, знаючи, що ніколи більше не побачить коханого. звичайно, соломія розуміла, що на них чекають складні випробування, знала, що доведеться пережити чимало горя і страждань, але це її не спинило.ми бачимо соломію сильною і рішучою. мене, зокрема, вразив епізод, коли дівчина просить коханого відрізати їй косу. адже на той час коса була символом жіночності, символом, так би мовити, благонадійності жінки. з коротким волоссям дівчата не ходили, тільки покриткам – тим, хто народжував позашлюбних дітей – відрізали коси і виганяли з села. втратити косу означало втратити людську пошану і своє місце у сільській громаді. тому це рішення соломії ще раз доводить, що вона була ладна пожертвувати всім заради остапа… а згадаймо, як рятувала вона його, пораненого, у плавнях, як турбувалася про нього… тільки любляча людина не злякалася б таких труднощів і залишилася б поряд з коханим… соломія, на мою думку, втекла з села не в пошуках волі, як остап, а просто, щоб бути з ним, втілити його мрію. і вона це зробила, правда, ціною власного життя. соломія визволила остапа від турків, але сама при цьому загинула. та останньою її думкою було не те, що вона хоче жити, а переживання за коханого, за те, що її жертва була марною… чи є сьогодні таке чисте і щире кохання? як на мене, навряд чи. зараз кожен думає про себе, про власну вигоду. мало хто здатен пожертвувати собою заради близької людини, як це зробила соломія. вона подарувала коханому те, чого він прагнув найбільше – волю. та воля не стала для нього щастям без коханої, адже здобув він її занадто дорогою ціною…

Наприклад за творами звірина школа.

Объяснение:

Друзі справжні — мов брати рідні

Народна мудрість

Справжнім чарівником художнього слова можна назвати українського письменника Всеволода Нестайка. Сам він вважає, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна. Тому й став дитячим письменником, щоб у творах повертатися у дитинство, догратися, досміятися.

Повість "Тореадори з Васюківки" теж про гру, вигадку, фантазію. Романтика щоденних пригод так захопила двох друзів Івана Реня і Павла Завгороднього, що іноді вони втрачають відчуття межі між реальністю та уявним світом, створеним ними самими.

Вже з перших рядків повісті починаєш розуміти: доведеться сміятися. І сміятися багато та весело. Такий незвичайний колорит сільського дитинства зобразив письменник. Пригоди героїв повісті починаються змалку. Пискнув неправильно хлопчина власне ім'я. От і прозвали Явою на все життя. Але немає коли засмучуватися з цього приводу, бо виникає стільки справ, що не вистачає часу замислюватися над тим, як там тебе називають. Та ще й є друг Павлуша, який виручить і до що-небудь придумати.

Ява і Павлуша не вигадники. Це дві "бомби уповільненої дії", хоч у їх вчинках немає злого умислу, а тільки добрі наміри. Адже добру справу хотіли зробити хлопці, коли проводили першу лінію метро у Васюківці. Порятунок маленького песика Собакевича із занедбаної криниці взагалі можна назвати подвигом без будь-яких жартів: далеко не кожен спуститься на дно напівзруйнованого колодязя. Щоправда, енергія у хлопців б'є через край. Тому навіть добрі справи часто перетворюються на комічні ситуації, що викликають сміх.