Необхідність в окремій будівлі для міського театру стала особливо відчутною в кінці XIX століття . У цей час Львів перебував у складі Австро-Угорщини , офіційно називався Лемберг і був столицею окремої великої австрійської провінції - Королівства Галичини і Лодомерії .
У 1895 році був оголошений конкурс, в якому переміг проект директора Львівської вищої художньо-промислової школи З. Горголевського . Він запропонував сміливе рішення для місця будівництва нового театру. Так як центр міста на той час був щільно забудований, проект передбачав перекриття міської річки, Полтви , суцільними бетонними склепіннями. З. Горголевский керував усіма земляними та будівельними роботами. Основне навантаження лягло на львівську фірму інженера І. Левинського . Будівництво почалося в червні 1897 року і тривало майже три роки.
Алегорія Слави на фасаді театру
Великий міський театр (так називався Оперний театр до 1939 року ) відкрився 4 жовтня 1900 року . В урочистому відкритті взяли участь письменник Генрик Сенкевич , композитор І. Падеревський . У цей вечір в театрі показували постановку драматичної опери «Янек» В. Желенського про життя жителів карпатської Верховини .
У 1934 році театр закрили через економічну кризу. У 1939 році тут пройшли Народні збори Західної України , які підтримали приєднання Галичини і Волині до УРСР . Театр був знову відкритий в 1939 році і отримав назву Львівського державного оперного театру.
У 1944 року 22 липня Львівського оперного театру могло б і не стати. У запеклих боях за Львів, німці вирішили замінувати і підірвати будівлю Львівського оперного театру.
У 2000 році театр святкував 100-річчя і було прийнято рішення дати театру ім'я відомої оперної співачки Соломії Крушельницької.
У 2008 році театр став членом асоціації Опера-Європа
Львівський Оперний театр побудований (1897-1900) за проектом архітектора Зигмунда Горголевського, який самостійно керував усім будівництвом використовуючи форми Ренесансу та бароко. Будівля багато скульптурним декором, в оформленні інтер'єру переважає мармур, ліпні орнаменти, позолота і декоративний живопис. Театр був декорований і зовні і всередині, продемонструвавши мистецтво скульпторів ( П. Войтович , Ю. Марковський , А. Попель , Е. Печ, Т. Баронч ) і художників (Т. Попель, М. Герасимович, Т. Рибковський, З. Розвадовський , С. Дембіцький, С. Рейхан).
Глядацька зала побудований у формі ліри, складається з партеру і 3-х балконів, налічує 44 ложі і вмещет 1000 глядачів. Зал має забарвлення в білих тонах з золотом. Головним акцентом обробки балконів є відлиті з гіпсу фігури атлантів, коріатід, муз, геніїв, а також герми. Пишно прикрашений стелю залу для глядачів. У центрі знаходиться круглий плафон з прекрасною бронзової люстрою, виготовленої за проектом З.Горголевський. Позолочена ліплення у вигляді гірлянд з квітів та листя, ділить коло плафона на десять сегментів, в яких знаходяться картини з алегоричними жіночими фігурами. З 1900 року традиційно зберігається бордовий колір крісел. Загальну картину залу завершує декоративний завісу «Парнас», створений Генриком Семирадського. Художник працював над нею останні роки свого життя в Римі. Вийшло так, у замовників не вистачило грошей, щоб заплатити художнику за роботу. Семирадский своє унікальне полотно, над яким трудився кілька років, подарував театру. Парадний завісу в обрамленні чудесного бордюру, виконаного італійським майстром Ретроссі за ескізом самого Семирадського, вперше постав перед залом для глядачів 13 січня 1901 року. Семирадский помер через рік після відкриття театру, а його завісу і понині прикрашає театр. Завіси-картини такого типу є лише в Ла-Скала, а також в операх Кракова і Львова. Перед глядачем завіса опускають лише при особливих випадках, наприклад на прем'єрах. Семирадский помер через рік після відкриття театру, а його завісу і понині прикрашає театр. Завіси-картини такого типу є лише в Ла-Скала, а також в операх Кракова і Львова. Перед глядачем завіса опускають лише при особливих випадках, наприклад на прем'єрах. Семирадский помер через рік після відкриття театру, а його завісу і понині прикрашає театр. Завіси-картини такого типу є лише в Ла-Скала, а також в операх Кракова і Львова. Перед глядачем завіса опускають лише при особливих випадках, наприклад на прем'єрах.
Серед усіх чудес світу найбільше чудо — це людина і кохання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити життя, не пізнавши цього почуття, я думаю, бажаючих би не було. І навіть якби запропонували вибрати щось одне серед таких цінностей, як гроші, влада, слава і кохання, то переважна більшість вибрала б останнє.
Але не всім людям від природи дано кохати. Дехто проживає життя, так і не пізнавши сили цього надзвичайного почуття, почуття, якого не купиш ні за які гроші. Воно або є, або його немає, і примусити себе кохати ніхто не може. Кохання не можна запланувати, воно не буває з примусу. Це надзвичайно тонке почуття, яке може зруйнувати необережне слово, погляд. Воно вривається в життя раптово, навіть коли не чекаєш, навіть коли це тобі не потрібно. Це як мана, як раптове оп'яніння. З приходом кохання життя набирає сенсу, повноти, з людиною відбуваються метаморфози: вона співає, хоче слухати поезію, починає малювати, писати твори, музику, починає по-іншому бачити небо, квіти, зелень. Людина ніби в оп'янінні, емоції переважають над розумом. Кохання — це робота серця, емоцій, духу.
Звичайно, кожен мріє про красиве кохання, романтичне, єдине і неповторне. Та не всі розуміють, що воно не приходить саме собою, що потрібна ще й велика робота душі і серця. Кохання — це велика сила і натхнення, які рухають таланти, пробуджують здібності. Яке буде у людини кохання — залежить від культури, від виховання, від характеру. Дуже б хотілося, щоб кожна людина пережила це надзвичайне почуття, бо коли люди щасливі, тоді держава сильна.
Необхідність в окремій будівлі для міського театру стала особливо відчутною в кінці XIX століття . У цей час Львів перебував у складі Австро-Угорщини , офіційно називався Лемберг і був столицею окремої великої австрійської провінції - Королівства Галичини і Лодомерії .
У 1895 році був оголошений конкурс, в якому переміг проект директора Львівської вищої художньо-промислової школи З. Горголевського . Він запропонував сміливе рішення для місця будівництва нового театру. Так як центр міста на той час був щільно забудований, проект передбачав перекриття міської річки, Полтви , суцільними бетонними склепіннями. З. Горголевский керував усіма земляними та будівельними роботами. Основне навантаження лягло на львівську фірму інженера І. Левинського . Будівництво почалося в червні 1897 року і тривало майже три роки.
Алегорія Слави на фасаді театру
Великий міський театр (так називався Оперний театр до 1939 року ) відкрився 4 жовтня 1900 року . В урочистому відкритті взяли участь письменник Генрик Сенкевич , композитор І. Падеревський . У цей вечір в театрі показували постановку драматичної опери «Янек» В. Желенського про життя жителів карпатської Верховини .
У 1934 році театр закрили через економічну кризу. У 1939 році тут пройшли Народні збори Західної України , які підтримали приєднання Галичини і Волині до УРСР . Театр був знову відкритий в 1939 році і отримав назву Львівського державного оперного театру.
У 1944 року 22 липня Львівського оперного театру могло б і не стати. У запеклих боях за Львів, німці вирішили замінувати і підірвати будівлю Львівського оперного театру.
У 2000 році театр святкував 100-річчя і було прийнято рішення дати театру ім'я відомої оперної співачки Соломії Крушельницької.
У 2008 році театр став членом асоціації Опера-Європа
Львівський Оперний театр побудований (1897-1900) за проектом архітектора Зигмунда Горголевського, який самостійно керував усім будівництвом використовуючи форми Ренесансу та бароко. Будівля багато скульптурним декором, в оформленні інтер'єру переважає мармур, ліпні орнаменти, позолота і декоративний живопис. Театр був декорований і зовні і всередині, продемонструвавши мистецтво скульпторів ( П. Войтович , Ю. Марковський , А. Попель , Е. Печ, Т. Баронч ) і художників (Т. Попель, М. Герасимович, Т. Рибковський, З. Розвадовський , С. Дембіцький, С. Рейхан).
Глядацька зала побудований у формі ліри, складається з партеру і 3-х балконів, налічує 44 ложі і вмещет 1000 глядачів. Зал має забарвлення в білих тонах з золотом. Головним акцентом обробки балконів є відлиті з гіпсу фігури атлантів, коріатід, муз, геніїв, а також герми. Пишно прикрашений стелю залу для глядачів. У центрі знаходиться круглий плафон з прекрасною бронзової люстрою, виготовленої за проектом З.Горголевський. Позолочена ліплення у вигляді гірлянд з квітів та листя, ділить коло плафона на десять сегментів, в яких знаходяться картини з алегоричними жіночими фігурами. З 1900 року традиційно зберігається бордовий колір крісел. Загальну картину залу завершує декоративний завісу «Парнас», створений Генриком Семирадського. Художник працював над нею останні роки свого життя в Римі. Вийшло так, у замовників не вистачило грошей, щоб заплатити художнику за роботу. Семирадский своє унікальне полотно, над яким трудився кілька років, подарував театру. Парадний завісу в обрамленні чудесного бордюру, виконаного італійським майстром Ретроссі за ескізом самого Семирадського, вперше постав перед залом для глядачів 13 січня 1901 року. Семирадский помер через рік після відкриття театру, а його завісу і понині прикрашає театр. Завіси-картини такого типу є лише в Ла-Скала, а також в операх Кракова і Львова. Перед глядачем завіса опускають лише при особливих випадках, наприклад на прем'єрах. Семирадский помер через рік після відкриття театру, а його завісу і понині прикрашає театр. Завіси-картини такого типу є лише в Ла-Скала, а також в операх Кракова і Львова. Перед глядачем завіса опускають лише при особливих випадках, наприклад на прем'єрах. Семирадский помер через рік після відкриття театру, а його завісу і понині прикрашає театр. Завіси-картини такого типу є лише в Ла-Скала, а також в операх Кракова і Львова. Перед глядачем завіса опускають лише при особливих випадках, наприклад на прем'єрах.
Серед усіх чудес світу найбільше чудо — це людина і кохання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити життя, не пізнавши цього почуття, я думаю, бажаючих би не було. І навіть якби запропонували вибрати щось одне серед таких цінностей, як гроші, влада, слава і кохання, то переважна більшість вибрала б останнє.
Але не всім людям від природи дано кохати. Дехто проживає життя, так і не пізнавши сили цього надзвичайного почуття, почуття, якого не купиш ні за які гроші. Воно або є, або його немає, і примусити себе кохати ніхто не може. Кохання не можна запланувати, воно не буває з примусу. Це надзвичайно тонке почуття, яке може зруйнувати необережне слово, погляд. Воно вривається в життя раптово, навіть коли не чекаєш, навіть коли це тобі не потрібно. Це як мана, як раптове оп'яніння. З приходом кохання життя набирає сенсу, повноти, з людиною відбуваються метаморфози: вона співає, хоче слухати поезію, починає малювати, писати твори, музику, починає по-іншому бачити небо, квіти, зелень. Людина ніби в оп'янінні, емоції переважають над розумом. Кохання — це робота серця, емоцій, духу.
Звичайно, кожен мріє про красиве кохання, романтичне, єдине і неповторне. Та не всі розуміють, що воно не приходить саме собою, що потрібна ще й велика робота душі і серця. Кохання — це велика сила і натхнення, які рухають таланти, пробуджують здібності. Яке буде у людини кохання — залежить від культури, від виховання, від характеру. Дуже б хотілося, щоб кожна людина пережила це надзвичайне почуття, бо коли люди щасливі, тоді держава сильна.
Объяснение:
удачи, друг мой