Зробіть ідейно-художній аналіз вірша «Сонет» Анатолія Мойсієнка.

Тече ріка. І неба фіолет –
Мені течінню зоряно-пливкою…
Тече сонет неквапно під рукою,
Немов не помишляючи про лет.

Та все тіснішим – берегів корсет,
І грудь ріки аж рве під пеленою…
Вже й трісло – аж скипа наверх луною,
І хвиля берег розмива ущент.

Але прийма із вдачею крутою
Стихію (лиш такою, лиш такою!)
І править плотом – хто там кпиться, ет?!–
Упевнено, не прагнучи покою,
Той, хто і сам уже зіллявсь з рікою
І хто народом названий: поет.

Драматичною поемою «По дорозі в Казку» Олесь вступає в полеміку з популярним російським текстом Максима Горького «Легенда про Данко», що відокремилась від конкретної художньої реальності та претендувала на роль девізу для радикальної інтелігенції не тільки Росії, а й України. У творі домінує тема романтичного героя, який намагається вивести людство із темряви до світла. У казці «буревісника російської революції» романтичний герой гине, розтоптаний юрбою, що поривається уперед до «світлого майбутнього». Можна провести відповідні паралелі між етюдом «По дорозі в Казку», де герой веде людей від безпросвітності до щастя, з раніше написаною драмою норвежця Генріка Ібсена «Бранд», у якій також підносився образ мужнього проводиря, котрий дбає не про себе, а про інших.

З давніх давен, ще коли не було писемності, людина вже вміла співати. Пісня супроводжувала людину скрізь. Наші пращури співали пісні, працюючи та відпочиваючи, радіючи та сумуючи. Через пісню людина висловлювала свої почуття. Нині, мабуть, мало хто може уявити, що співали наші бабусі й прабабусі, дідусі й прадідусі у молоді літа. Можна сказати, що життя кожної людини починалося з пісні. Мати, заколисуючи дитину, співала їй колискової. Підростаючи, працюючи в полі чи в хаті, людина також співала. Пісня йшла поруч з народом всі віки. Ось тому народ і говорить: "Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину₴.