Савка — компаньйон Калитки, змучений бідністю селянин, який живе у боргах і не знає, як існувати далі. Доведений до відчаю, він згоден продати дияволу власну душу. Він навіть ходив на Івана Купала на роздоріжжя кликати Гната Безп’ятого! Аби тільки розбагатіти, наблизитися до «хазяїнів», придбати до рук ще шматочок. Адже, за його мораллю, «з грішми, сказано ж, і чорт не брат». Але в грошових справах немає ні братів, ні кумів: Калитка позичає Савці гроші не тільки під нечуваний процент, а ще, для певності, вимагає «запродажню запись на воли».
Гоголь зображує побут як реєстрових, так і «охочекомонних» козаків, які биралися до війська, коли їх кликали «здобувати козацької слави». Не пов’язані один з одним козаки могли за вісім днів зібрати таке військо, яке не міг зібрати польський король через рекрутські набори. Після походу козаки знову ставали тими, ким були, — рибалили, варили пиво, торгували чи працювали на землі. «Не було роботи, якої б не знав козак», — стверджує Гоголь. Змайструвати воза, наробити пороху, справити ковальську або слюсарну роботу — все це було для козаків знайомими справами. Вміли козаки і відпочивати: гуляли, пили так, «як може один тільки руський». За повістю Гоголя можна вивчати історію козацьких імен, яких письменник наводить дуже багато: Печериця, Козолуп, Долото, Кирдяга, Густий, Ремінь, Підсишок, Бородавка, Колопер, Шило, Метелиця, Закрутигуба, Вертихвіст, Ку-кубенко, Покотиполе, Писаренки, Вовтузенки. Найвища хвала їм з вуст Бульби івучить так: «Добрі були козаки!»
Савка — компаньйон Калитки, змучений бідністю селянин, який живе у боргах і не знає, як існувати далі. Доведений до відчаю, він згоден продати дияволу власну душу. Він навіть ходив на Івана Купала на роздоріжжя кликати Гната Безп’ятого! Аби тільки розбагатіти, наблизитися до «хазяїнів», придбати до рук ще шматочок. Адже, за його мораллю, «з грішми, сказано ж, і чорт не брат». Але в грошових справах немає ні братів, ні кумів: Калитка позичає Савці гроші не тільки під нечуваний процент, а ще, для певності, вимагає «запродажню запись на воли».
Гоголь зображує побут як реєстрових, так і «охочекомонних» козаків, які биралися до війська, коли їх кликали «здобувати козацької слави». Не пов’язані один з одним козаки могли за вісім днів зібрати таке військо, яке не міг зібрати польський король через рекрутські набори. Після походу козаки знову ставали тими, ким були, — рибалили, варили пиво, торгували чи працювали на землі. «Не було роботи, якої б не знав козак», — стверджує Гоголь. Змайструвати воза, наробити пороху, справити ковальську або слюсарну роботу — все це було для козаків знайомими справами. Вміли козаки і відпочивати: гуляли, пили так, «як може один тільки руський». За повістю Гоголя можна вивчати історію козацьких імен, яких письменник наводить дуже багато: Печериця, Козолуп, Долото, Кирдяга, Густий, Ремінь, Підсишок, Бородавка, Колопер, Шило, Метелиця, Закрутигуба, Вертихвіст, Ку-кубенко, Покотиполе, Писаренки, Вовтузенки. Найвища хвала їм з вуст Бульби івучить так: «Добрі були козаки!»