Зробити художнiй аналiз вирша: а й правда, крилатим ґрунту не треба. землі немає, то буде небо. немає поля, то буде воля. немає пари, то будуть хмари. в цьому, напевно, правда а як же людина? а що ж людина? живе на землі. сама не літає. а крила має. а крила має! вони, ті крила, не з
пуху-пір'я, а з правди, чесноти і довір'я. у кого - з вірності у коханні. у кого - з вічного поривання. у кого - з щирості до роботи. у кого - з щедрості на турботи. у кого - з пісні, або з надії, або з поезії, або з мрії. людина нібито не літає а крила має. а крила має!

Жанр: ліричний вірш (колискова) Вид лірики: громадянська Провідний мотив: любов до матері й Батьківщини. Віршовий розмір: хорей Тип римування: суміжне Форма оповіді: монолог Тема «Лебеді материнства»: відтворення материнського співу над колискою дитини, в якому висловлюється тривога жінки за долю сина, чистоту його душі. Ідея «Лебеді материнства»: уславлення материнської любові, яка буде супроводжувати її дитину протягом життя; мати, як і Батьківщина, єдина, неповторна для кожної людини. Основна думка «Лебеді материнства» Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Художні засоби «Лебеді материнства» Поет визбирав із золотих розсипів рідної мови образні словосполучення (метафори, епітети, порівняння), вдихнув у них таку магічну силу, таку чарівність незвичайну, що й ми, читачі, проймаємося тим дивовижно казковим світом, своєрідним теплом, у якому виростає син. Повтор: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Епітети: «білява хата», «лебеді рожеві», «тихі зорі», «золоте сузір’я», «хмільні смеркання», «сиві очі». Метафори: «мріють криками… лебеді», «темряву тривожили… півні», «танцювали лебеді», «заглядає в шибку казка», «лебеді… лоскотали марево», «…будуть мандрувати очі материнська і білява хата», «прий- дуть верби і тополі», «стануть… листям затріпочуть… душу залоскочуть». Порівняння: «лебеді, як мрії».

Між фольклором і літературою існує тісний зв’язок, обумовлений специфікою словесної творчості, в якій відображаються уявлення людини про навколишній світ і закономірності розвитку суспільної свідомості. Однак у фольклорних і літературних творах є принципові відмінності, що визначають їх характерні риси та особливості.

Фольклор в широкому сенсі – це історично сформоване, що ввібрало народні традиції колективне співавторство, яке передає в усній або ігровій формі поетичне узагальнення досвіду багатьох поколінь. Серед фольклорних жанрів виділяють обрядові, пісенні та епічні. До епічних жанрів відносяться казки, перекази, билини, легенди, оповіді, а також малі форми усної народної творчості:

прислів’я;

приказки;

загадки;

анекдоти.

Слово «фольклор» часто вживають у вужчому значенні – для визначення змісту створення словесних художніх образів, властивих саме цим жанрам.

Зародження літератури як виду мистецтва в багатьох культурах пов’язане з розвитком народного епосу. Він служив основою літописів і життєписів святих; принцип розповіді, запозичений з фольклорних казок, використовувався в побудові сюжетів авантюрних і шахрайських романів – прообрази багатьох жанрів сучасної прози; образний лад і ритмічна організація билин, історичних, обрядових пісень знайшли відображення в авторській поезії.

Однак літературні твори не підпорядковувалися фольклорним канонам, мали більш складну композицію, довільно розвиваючий сюжет і могли існувати тільки в письмовій формі, оскільки кожний з них представляв собою оригінальний твір, створений однією людиною.