[1]Чарівна земля України. [2] Ми любимо її, напевно, за неозорі степи, поля, високі гори, задумливі ліси і тихі береги річок. [3] У лісі, у полі скрізь нас привітно зустрічалось чарівні квіти. [4] Вони найпрекрасніші створіння природи. Виберіть правильну відповідь
2. Пунктуаційну помилку допущено в речені.
3. однорідні обставини є в речені.
4. вставним словом ускладнено речення

Мова — одне із чудес, за до якого люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Вона віддзеркалює душу народу, його історію... 
Мова — то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той усихає від спраги. 
Століттями мова народу була тією повноводою річкою, яку ми називаємо Поезією. Поетична грань живе в слові, і слово немислиме без неї, як немислима річка без води. 
Наша рідна мова — запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів. 
Проголошення незалежності дало право зайняти українській культурі належне їй місце. А основою, джерелом культури є материнська мова. 
А яка ж красива, яка милозвучна ота материнська рідна мова. Яка багата у висловах, порівняннях, метафорах, гіперболах тощо. 
Вони не можуть не вплинути на людські почуття. Скажімо, картина дощу з повісті «Микола Джеря» Нечуя-Левицького: «Море застогнало й загуло, як сосновий бір в час бурі. Берег закутався в туман та в дощ. Сонце зійшло за хмари. Все змішалось в одну мить і злилось докупи: і земля, і море. На морі стало поночі, і тільки вітер свистів, шипів та ревів, як звір.» Або ранок у лісі з казки «Хо» М. Коцюбинського: «Стрепенувся врешті ліс і собі заграв... Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травичці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами...» 
Характерною особливістю пейзажів «Дощ» та «Ранок у лісі» є багатство тропів, які впливають на почуття людини. 
Отже, українська мова — дар Божий. Вона багата, ніжна й ласкава, мудра, доброзичлива, глибокодумна, чиста, правдива. Ми низько вклоняємося нашим пращурам за воістину солов'їну мову! І нам — тим, хто живе нині на прадавній матінці-землі, треба багато зробити, щоб усі зросійщені українці зрозуміли велич та красу своєї мови. 

На мою думку, професію потрібно обирати винятково за покликанням. Насамперед тому, що в майбутньому ви муситимете щодня хо­дити на роботу й виконувати свої обов’язки. І якщо до вибраної з міркувань престижу або заробітку справи не лежить душа й ва­ша діяльність не викликає у вас позитивних емоцій, то життя пе­ретвориться на суцільну муку. Крім того, працюючи не за покли­канням, ви ніколи не зможете досягнути в певній справі вершин, тимчасом як присвятивши себе «сродній» праці, здобудете й висо­ку кваліфікацію, й успіх, і гідну платню і, найголовніше, відчу- ватимете насолоду, душевну рівновагу та щастя.

На підтвердження аргументів наведу приклад із поки що неве­ликого власного досвіду. З п’яти років мене батьки віддали на танці. Хоча в мене нібито все добре виходило, однак досить швидко танці так набридли, що відвідувати заняття стало нестерп­ним. А от коли я стала займатися вітрильними перегонами, то зрозуміла, що ніколи не відмовлюся від цих тренувань, на які що­разу чекаю з нетерпінням. До того ж на сьогодні я вже маю сер­йозні спортивні досягнення, навіть брала участь у світовому чем­піонаті.

До сказаного варто додати ще один найвагоміший доказ. Якщо людина зраджує все те, що було в ній найкращого, нищить у собі божий дар, то вона стає руйнівником.

Яскраве образне втілення цієї думки знаходимо в повісті Ми­коли Гоголя «Портрет». Художник Чартков, її герой, зрозумів­ши, що назавжди втратив свій неабиякий малярський хист, став купувати найкращі полотна інших митців і нищити їх.

Отже, аби не тільки з користю, а й з гідністю прожити життя й почуватися щасливим, аби не стати руйнівником і не заздрити чужому успіхові, треба обирати майбутню справу, до якої маєш хист, і не лінуватися розвивати свій талант.