1. Чому частини мови поділяють на самостійні та службові? 2. Які ЕЗмінні частини мови?
3. Які ви знаєте форми дієслова?
4. Які особливості мае прислівник Як самостійна частина мови:
5. Які є службові частини мови? Чаму їх так називають:
б. Яке місце вигуку серед частин мови?​

Когда Мені було чотири Мне понравился мальчик Він був високий і низький він був середнього розміру Я його дуже любила Когда ми пішли в школу Ми дуже товаришували але потім він переїхав і я Залишилась одна потім коли вже пішла в університет я Познайомилась з одним хлопчиком ми з ним зустрічалися два тижня Та все було як не по-справжньому але я Але я вірю що я знайду своє кохання Коли я була на другому курсі До нас прийшов новенький був той самий хлопчик з мого дитинства Ми почали зустрічатися і згодом одружились тому я думаю что любовь растет з дитинства

Моя рідна земля – благословенна Україна. Важким і тернистим був її шлях. Віками люті вороги хотіли позбавити нашу неньку мови, нації та мрій. Та піднялась вона із колін, кинувши додолу вороже ярмо. Сьогодні вона є спільним домом для велетенської родини, у якому лунає ніжно-мелодійна українська пісня.

Моя Україна – це золотисті пшеничні коси і небесна блакить, це край, де «сміються плачуть солов’ї», це тихі зорі і ясні води…Не уявляю я матінки-годувальниці без синьооких волошок в житі та червонощоких маків, без калинового намиста та вербової гілки, без цілющого барвінку та розмаїття мальв…І так хочеться, щоб моя рідна земля завжди мала свого господаря, який дбатиме про її долю, щоб залишити у спадок нащадкам могутню державу із славною історією та з національними звичаями і традиціями.

Нелегкі часи випали на долю неньки-України, тому вона із мольбою на устах благає нас згадати про неї, відбудувати, відновити і запитує: «Хто ж то зробить, як не ви – пагінці тисячолітнього дерева мого роду?»

А й справді, саме нам вершити майбутнє української нації, зміцнювати коріння родинного дерева і примножувати багатства рідної землі. Ми, нащадки славного козацького роду, йдемо по світу у священних вишиванках, у яких і біль український, і зітхання, дівочі мрії і сподівання, і вкотре доводимо усім, що ми – є, що дух українського народу живе!

Квітчаста рідна Україно, ми, діти твої, зробимо усе для того, щоб множився цвіт нашої нації. Ось побачиш: ми розбудуємо тебе працею хліборобів і вчених, вчителів та лікарів, поетів та композиторів. Золоті коси рідної матінки будуть заквітчані успіхами її синів і дочок. З’являться нові винаходи, втіляться у життя мрії, підвищиться добробут народу. Заквітує наша земля рясними садами, наповниться дитячим сміхом, стане щасливим та радісним майбутнє, бо наша ненька – Україна у вінку калиновім!