[1] Демосфен, володіючи красномовством, мав нечітку дикцію. [2] Праця над собою дала йому можливість змінитися ─ викувати себе заново.[3]Він створив власний стиль
промов гнучкий, блискучий. [4] Особливо сильне враження на слухачів мали переходи,
наближені до риторичних зворотів. [5]Демосфена визнали найблискучішим оратором.

Осінь - золота пора року. Пожовтіле листя обсипається з кожної деревиночки і встелює усю землю яскравими візерунками. Пригадую, як у дитинстві я збирала колекцію різних листочків: кленових, яблуневих, дубових, липових, каштанових, а потім демонструвала їх своїм батькам. Звісно, часті дощі перетворюють золотий колір листя у темно-коричневий, але від цього осіння пора ніколи не перестане мене дивувати. 
Ось вже листопад підкрадається з-за дубів і пророкує наближення зими, лютих морозів. А так не хочеться відпускати свою осінь, наповнену світлом, оптимізмом, життєдайною енергією із сумним присмаком, адже я відчуваю у ній саму себе, ніби відбивається сумна мелодія скрипки і пристрасність гітари. 
Я часто помічаю те, чого не бачать інші. Це здатність проникати у глибини позаземної реальності, де можна побути наодинці з собою і поринути у свій, фантастичний світ. У своїй уяві я витворюю магічний світ осені, порушуючи усі закони логіки. У парку закохана пара кружляє, а зусібіч - вир осінніх листочків. Листя падає, падає, і майже засипає закоханих щастям, любов'ю. На спортмайданчику дітвора невгамовно мружиться від сонечка і грається листочками досхочу. Усе, ніби в ідеальній казці. Біля могутнього, предковічного дуба утворюють коло школярі і наповнюються мудрістю. Листопад підхоплює дітей на крилах золотої осені і дарує їм натхнення, радість, енергію, любов.
 Тому осінь завжди у моєму календарі відмічена особливим кольором - жовтим, який символізує сонячне світло, тепло, радощі і повагу. 

Старенька зима вже відчуває, що слабне і весна скоро відвоює в неї права на володарювання природою. Вітри вже не такі гучні  і крикливі, сніг не такий частий, а сонце все частіше визирає з-за хмар. Лише у сосновому лісі ще панує зима у повній своїй силі. Засніжені сосни не хочуть скидати своє біле вбрання. Стоять, мов наречені у весільних сукнях: чисті, гані та безмірно щасливі. І сніг виблискує на сонці триліонами коштовних діамантів. Десь на землі він вже починає танути, нагадуючи соснам про наближення весни та про перші маленькі зірочки-проліски. А сосни ще тішаться своєю красою, насолоджуючись останніми хрумкими та свіжими зимовими днями.