1. Геть одбившися од гурту, іде лицар в самотині. 2. Міст просто поєднав два протилежні береги , творячи ще одну нерухомість поміж їхнім одвічним спокоєм. 3. Зачувши розмову з суміжної кімнати , вийшла Докія Петрівна з дитиною на руках. 4. Вода розірвала камінні обійми й мчала вниз до моря , спадаючи грізними лавами. 5. Звернув у двір монастиря і , поминувши церкву , спинився біля старої з вузькими вікнами кам'яниці. 6. Вузол з харчами був йому вже наготований, і , підхопивши його , він вискочив з хати. 7. Діставши з пачки цигарку , він хоче прикурити , але сірники ламаються один за одним. Нарешті , вичеркавши , він підносить запалений сірник до цигарки. 8. Вони не знали , як змінити життя ,і , віддаючи перевагу тому , чого не судила їм доба , не порадувались. 9. Собака теж зробився веселий і , покрутившись , знехотя потюпав геть. 10. Відтак дві групи , не дійшовши згоди зробились між собою антиподи. 11. При самій дорозі , помітивши старезну грушу , всю вкриту сметанкою весняного цвіту , пан обозний наказав спинитись на перепочинок. 12. Розминаючи сизий полин у долоні , роси юності спогадом п'ю. 13. Не знаючи броду-не лізь у воду. 14. Чорні , голі дерева стояли в садку , настовбурчившись замерзлими гілочками , і ,не ворушились од вітру.

ВУЛИЦЯ МОГО ДИТИНСТВА

У кожної людини є найдорожчі місця в житті. Для мене — це вулиця, на якій я виросла. Зараз живу далеко звідти, але завжди пам’ятаю про неї і повертаюся туди.

Це маленька затишна зелена вулиця носить назву «Соборна». Духмяні грона білих акацій, п’янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів — такою запам’яталася моя вулиця.

Наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. У маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.

Запам’ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. Де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.

Нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. Початок її веде від Дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам’ятником — гордим вітрильником. У кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею Слави.

Яка краса на Соборній восени! Дерева стоять у багряному, жовтому листі, яке потихеньку спадає додолу. Йдеш по ньому, наче по прекрасному м’якому килимі. З Дніпра доноситься свіже повітря. Відчуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. Такий мій рідний куточок у Херсоні — вулиця Соборна.

Объяснение:

Сонце на небі вже не світить. Зірки вночі над нашим селом більше не всміхаються...Пташки припинили співати свої чудові пісні...

Хата сусідська більше не усміхається нашому будинку. І взагалі, більше не всміхається жоден будинок у селі.

Ручка не залазить у пенал. А пенал зовсім не хоче до портфелю. Портфельне стає на своє місце під столиком.

Усе пішло не так.

Коли бідному Бобочелу вже цей світ не милий, на його плечі лягає рука дівчини.Вона йому тихо-:тиховоритьб:

--Чому ви посварилися?

--Та з ким?

--Не зна. Просто бачу, що з кимось посварилися.

--Як це ти бачиш?

--На носі твоєму написано.

Бабочел дуже тяжко зітхає та починає розповідати все як є.

Але коли поничає казати розуміє, що воно все не так і страшно.

Він не встиг доказати, як ручка поклалася у пенал, а пенал у портфель поклався, портфель став на своє місце.

Хатинки у селі почали всміхатися, на нічному небі засіяли зорі, сонце стало гріти землю...

Як тільки вийдешь-нова гра починається, а все, що було-спливло.

От що значить сестра...