1. Головними ознаками наукового стилю є :
А вживання термінів, риторичні питання, узагальненість понять і явищ;
Б абстрактна лексика, велика кількість схем, таблиць, предметність і поняттєвість;
В монологічний виклад, вживання термінів, фамільярна лексика.
2. Виберіть речення, яке потребує редагування:
А Дирекцією концерну запропоновано оригінальний вихід із скрутного фінансового становища.
Б Країни-учасниці договору діятимуть згідно з домовленістю.
В Зростання економічних показників зумовлено активізацією малого бізнесу.
3. Виберіть рядок, у якому всі слова написані правильно:
А Організація Об'єднаних Націй, Андріївська церква, ін’єкція, лібрето, холдинг;
Б біомаса, рантьє, Національний Банк України, мінічип, агропромисловий;
В макроекономіка, всесвітньо відомий, контрастний, інгригантський, тет-а-тет.
4. Виберіть рядок, у якому всі слова наголошені правильно
А пільговúй, вúпадок, відсóтковий, центнéр, рáзом
Б вичéрпний, валовúй, індустрíя, добовúй, добýток, фенóмен
В кúдати, покáзник, піцéрія, сторінкú, мáркетинг, магістéрський
5. Виберіть рядок, у якому всі терміни написані правильно:
А векселедавець, профіцит, інкасація, форс-мажор, супер-акція
Б дезінтеграція, аваль, квазісистема, субсидія, белетристика, п’єдестал
В рентабельність, делістинг, факторинг, дос’є, імміграція, коучинг.
6. Оберіть правильний варіант словосполучень
А виключення із правил, обсяг продукції, завідувач кафедри
Б мова йдеться, провідний фахівець, запобігання кризі
В тактовний керівник, переказувати гроші поштою, вживати заходів
7.У якому рядку подано тільки синонімічні пари:
А консенсус − одностайність, пріоритет − першість, ліміт − заощадження;
Б субсидія − до тотожний − рівнозначний, акумуляція − накопичення
В репутація – імідж, преамбула−висновок, терміновий − негайний
8. Виберіть рядок, у якому всі слова належать до вузькоспеціальної термінології
А явище, функції, ембарго, феномен, попит
Б аваль, банко, дебет, ажіо, жират
В коефіцієнт, аналіз, прогрес, наука, брутто
9. Виберіть рядок, у якому не порушено норму
А Правосуддя в Україні здійснюється виключно на основі діючого законодавства.
Б На ювілейному вечорі виступили відомі письменники і поети.
В Кар'єрою називають швидке й успішне в службовій, громадській, науковій та іншій діяльності, досягнення популярності.
Мова. Навчатись їй так просто й одночасно так складно. Українська мова живе всередині нас. Навіть не вивчаючи її, без проблем розуміємо, бо це наша мова. Ми українці, і нам соромно не знати своєї власної мови, соромно не намагатись розвивати своє мовлення.
Так, українську мову ми вчимо в школі, але для справжнього володіння нею цього недостатньо, треба самотужки додатково займатись.
Необхідно багато читати. Читати вголос і про себе, читати не лише художню, а й публіцистичну літературу. Саме таким чином я покращую свій лексичний словниковий запас, вчусь володіти літературною мовою.
І чим більше я читаю, тим кращим, і я це помічаю, стає моє мовлення.
Але всі ці знання так і залишились би в теорії, якби я не спілкувався. Спілкуючись рідною мовою, я можу помітити свої власні помилки, виправити їх. Слухаючи своє мовлення, я помічаю, чого мені бракує, на що звернути увагу, з чим виникає найбільше проблем, де найбільше помилок.
Останнім часом у нас приділяють велику увагу українській мові. Ми частіше чуємо її — і по телебаченню, і по радіо, і навіть на вулиці. Завдяки телевізору та радіо ми, непомітно для самих себе, вивчаємо мову, вчимось розуміти її. До речі, диктори надають інформацію суто літературною мовою, враховуючи всі вимоги до її вимО
ви, і це для нас корисно. Отож, ще один засіб навчання мові — це телебачення та радіо. Я намагаюсь уважно слухати, запам’ятовувати, одним словом — навчатись.
Так, це складно. Процес пізнання дуже повільний, тут неможливо поспішати. Навчатись необхідно вдумливо, старанно, інакше найголовнішого можна не помітити.
Але я не боюся складнощів, невдач, адже я працюю, отже — розвиваюсь. Без мови немає жодної країни, а це значить, що я зобов’язаний знати свою мову, адже «мова — це щось далеко більше за механічний зв’язок між людьми, це відбиток свідомості людини — це прояв її».
Великий Мінгунський Дзвін (М'янма)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дзвін (значення).
Дзвін (стцерк.-слов. ка́мпанъ — від грец. καμπάνα < лат. campana), заст. колокі́л[1] (прасл. *kolkolъ) — ударний музичний, а також сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі чи бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, у якій підвішено ударник (било, язик, діал. бо́вкало). Дзвони відносяться до музичних ударних інструментів у яких звучить тіло. В давнину для того щоб дзвін видав звук використовувася такий іб дзвоніння, шляхом гойдання самого дзвона. Такий іб практикують і до нині. Але є й карельйони[джерело?].
Зміст
1 Історичний нарис
2 Найвідоміші дзвони
3 Будова дзвона
4 Виготовлення дзвонів
5 Дзвін у православ'ї
5.1 Види церковного дзвону
5.2 Зв'язок дзвону з Старозавітньою традицією використання сурм.
5.3 Ранньохристиянськ скликання віруючих на богослужіння.
5.4 Била і клепала
5.5 Поява дзвонів
5.6 Асоціація дзвонів з усіма важливими загальними і релігійними подіями
6 Дзвін у слов'янській міфології
6.1 Дзвін і сфера містичного
6.2 Магічні властивості
6.3 Асоціації та повір'я
7 Музей дзвонів
8 Фестиваль дзвонів
9 Інше вживання дзвонів
10 Прислів'я, мовні звороти
11 Див. також
12 Примітки
13 Джерела
Історичний нарис
Дзвони — один із найдавніших та найпоширеніших інструментів світу. Одними з найдавніших дзвонів вважаються китайські дзвони чжун 鐘\钟[2], що датуються 2000 — 3600 р. до н. е.
Більша частина історії дзвонів у Європі тісно пов'язана з історією християнства. Перше використання дзвонів в християнській Європі церковне передання приписує Св. Павлину, єпископу Ноланському (353—431), згідно з яким прообразом перших дзвонів були польові квіти — дзвоники, а латинська назва дзвонів campana пов'язана з італійською областю Кампанія, де розташована Нола. Історичні пам'ятки Заходу згадують про дзвони лише в VII ст. при храмах у Римі та Орлеані. Значного поширення на Заході дзвони дістали у VIII ст.завдяки Карлу І Великому. Виготовлялися дзвони зі сплаву міді й олова, пізніше до цих металів почали додавати залізо та в рідких випадках срібло. На православному Сході дзвони вперше з'явились в IX столітті за імператора Василя І Македонянина, але широкого розповсюдження при храмах дістали лише після захоплення Константинополя хрестоносцями в 1204 році під час 4-го хрестового походу.
Про певний рівень поширення дзвонів на українських землях можна говорити приблизно від другої половини ХІ століття, їх походження на думку істориків — Західна Європа. Перша літописна згадка про дзвони на Русі датована 1066 роком. У Києві дзвони були при Десятинній та Іринінській церквах. Також згадуються дзвони у храмах Новгорода (XI століття), Полоцька, Новгород-Сіверського і Володимира-Волинського (кінець XII століття). У літописах згадуються також майстри дзвонової справи Суздаля та Києва.[3] Найстаріший руський дзвін, що зберігся до наших часів, було знайдено під час розкопок 1906 р. у Києві на Подолі. Величезний за обсягом та змістовністю матеріал, що стосується історії дзвонів, технології їх виготовлення наведено в книзі[4]
Разом з дзвонами використовувалися також била і клепала, які існували до останнього часу в деяких монастирях. Але, що дивно, Русь запозичила дзвони зовсім не з Греції, звідки прийняла православ'я, а із Західної Європи. В Руській Церкві в древності для дзвонів будувались дзвіниці в вигляді стінки з наскрізними отворами (так звані ширмові дзвіниці), в яких підвішувались дзвони. З XIV ст. на Русі з'являються багатоступінчасті вежі з конусообразною покрівлею, під якю знаходились дзвони. Дзвіниця спочатку будувалася окремо від храму, але в московській архітектурі XVI—XVII ст. з'явилися храми побудовані разом із дзвіницями, які входять у будову храму, складаючи з ним одне ціле.
Такі дзвіниці ставляться в західній стороні храму так, що вхід у храм проходить через нижній поверх дзвіниці, який може бути в такому випадку притвором. Прикладом таких дзвіниць є дзвіниця у Михайлівському монастирі і Софії київській, що знаходяться в Україні, а саме у місті Києві. Поряд з такими дзвіницями продовжували зберігати і будувати храми з дзвонами в куполах на покрівлі («під дзвони», прикладом такого храму є Володимирський собор у Києві) або в окремо стоячих дзвіницях. Виникнення дзвіниць було обумовлено прагненням і спроможністю виготовляти великі і звучні дзвони. Крім цього, чим вище піднятий дзвін, тим далі його чути, отже високої дзвіниці вимагає і сама ідея дзвону.
Дзвіниця духовно може означати гору, з якої Господь благовістив Євангеліє, і мачту корабля, де знаходиться ігач, сповіщаючий про небезпеку або приближення довгоочікуваної цілі плавання, і вершину земної історії людства, на якій звучить архангельська труба, благовістячи про прихід Христа і початку вічного ідеях.
Объяснение: