1. Поповніть наведені ряди слів своїми прикладами так, щоб вони утворювали словотвірні типи (підтипи). 1) Доглядач, перекладач... . 2) Вимикач, ткач... . 3) Бородач, вусач... . 4) Водій, свердлій... . 5) Скиглій, стогній... .6) Новеліст, романіст... . 7)Кудкудакати, кукурікати... . 8) Тигровий, левовий... . 9) Жаднюга, хитрюга... . 10) Рибина, хлібина... . 11) Грубезний, товстезний... . 12) Лісовик, степовик... . 13) Сибіряк, подоляк... . 14) Спальня, читальня... .15) Слухання, читання... . 16) Озерце, весельце... . 17) Італієць, іспанець... . 18) Князівна, царівна... . 19) Зозулин, білин... . 20) Грубість, ніжність... .21) Малесенький, чистесенький... . 22) Крикнути, куснути... . 23) По-китайському, по-державному... .24) Багнюка, каменюка... . 25) Шитво, питво... .

2. Чому не можна об 'єднати в один словотвірний тип наведені пари слів? Обгрунтуйте свою думку.

Закотити - заземлити, заширокий - зарічний, пролісок - прописка, проректор - прохід, піаністка -* сирітка, певність - зрілість, вихованість - мужність, турбота - підлота, циркач - ткач, курилка - курильня, лозник - лозняк, ударник ( той, хто працює по-ударному) - ударник (гвинтівки), скласти (акт) - скласти ( вдвоє), зажити ( почати жити) - зажити (загоїтися), перебити (посуд) - перебити (співбесідника), донести (щось) - донести (на когось).

Лінощі- це головний ворог продуктивності.Щоб позбутися лінощів требя побороти свій розум та просто почати і робити. Треба переконати себе , що цю справу , або цю дію необхідно зробити , бо без неї далі нічого не вийде. Навіть , якщо дія дуже незначна , але ви знаєте , що її треба робити , то краще її зробити не жалкуючи часу.
Також , лінь породжується через те , що ми не відпочиваємо , зокрема не висипаємось. Бездіяльність не може бути у житті. Навіть коли ми спимо та відпочиваємо , наш організм все одно працює.

Пригода на острові

Ми відпочивали на цьому острові третій день. Чекаючи то­вариша, який подався в село закупити продуктів, я оглядав усе довкола.

Згодом побачив, як від берега рушив човен. У ньому сиділо троє засмаглих парубійків.

Скупавшись і перевіривши снасті, я пішов через острівець на протилежний берег. Раптом почув дивний звук. Повернув­шись, побачив у розкуйовдженому гіллі куща собаку. Він ле­жав і здавався повністю безпорадним: лапи безвільно відкину­ті вбік, морда - на зів'ялому листі. Собака не поворухнувся, тільки повільно повів запаленим оком, що виражало біль і тугу. Очевидно, хворий чи поранений. Як же пес опинився на острові? Невже його привезли хлопці, які нещодавно приста­вали до острова на човні? Знайшовши неподалік бляшанку, я набрав води і спробував напоїти тварину. Собака намагався ковтнути рятівну вологу.

- Де ти взяв цього пса? - почувся голос товариша.

І в цю мить собака загарчав, ледве підвівся і встав на чоти­ри лапи. Я не міг повірити своїм очам: невже тварина, яка ледь переводила подих, звелась і навіть силкується захистити мене?

Я розповів про човен, що причалював до берега, яким, ма­буть, і підкинули пса.

Ми оглянули собаку. На боці суцільна рана, шерсть обліз­ла, шкіра подекуди відвисла. Не можна було без душевного болю дивитися на нещасну тварину.

Ми енергійно взялися його лікувати. Спершу промили рану водою, змиваючи налиплий пісок, потім обережно обробили йодом, присипали стрептоцидом і перев'язали моєю сороч­кою.

Довірившись нам, собака стояв сумирно, лише іноді сіпав­ся від болю, щулив тремтячі вуха, мружив очі.

Я відчував, як у ці хвилини сповнююсь співчуттям, співпе­реживанням, - дарма що ми лікували тварину, а не людину.

Ми спорудили з листя курінь і сховали собаку від пекучого літнього сонця, пригадали цікаві мисливські пригоди, уявля­ли, як восени підемо з ним на полювання.

Раптом почулося хрипкувате пострілювання мотора. Зо­всім неподалік до берега пристав човен, який я одразу впі­знав. Із нього вийшла дівчина.

-        Альбатрос! - озвалася вона.

Собака, що досі непорушно сидів коло намету, моторно звівся і з хворобливою грацією пораненої тварини побіг назу­стріч. Дівчина опустилася навколішки і погладила пса поміж вухами.

-        Це ваш собака? - запитав я непривітно. - Що з ним ста­
лося?

Дівчина ніяково розповіла, що це собака товариша і що тварина мало не обварилася, коли випадково перевернувся казан з рибальською юшкою... А на наш докір, що не допо­могли гончакові, пояснила, що ніхто не знав, як це зробити.

—      То ви привезли його здихати на острів? - різко перервав
дівчину мій товариш. - Курс лікування ще не закінчено, до
побачення.

Дівчина, гнівно глянувши на нас, круто розвернулася, пішла геть. Собака спробував кинутися навздогін, та товариш міцно тримав його за ремінь, заспокоюючи. Коли човен від­далився, товариш відпустив ремінь. Собака підбіг до води і тужливо заскімлив, дивлячись на протилежний берег Дніпра, де на узліссі біліли намети молодіжного табору.

—      Від нього відреклись, а він не здатен осягнути людської
жорстокості, відплачує за неї незрадливою любов'ю. Вірність! -
сумно сказав товариш.