1. Позначте рядок, у якому подано усі іменники спільного роду.
а) білоручка, дармоїд, гуляка, нездара;
б) сірома, непосида, вереда, плакса;
в) староста, листоноша, нероба, неук.
г) базіка, маля, бідолаха, нечупара.
2. Позначте рядок, у якому подано всі незмінювані іменники.
а) листоноша, сирота, староста, нечупара.
б) Баку, Токіо, Київ, Кіото;
в) метро, поле, вікно, кашне;
г) табу, інкогніто, портмоне, ревю.
3. Позначте рядок, у якому всі іменники мають форму лише множини.
а) солі, води, сталі, грязі;
б) Карпати, ножиці, окуляри, кліщі;
в) іменини, канікули, макарони, вермішель;
г) ясла, заробітки, ночви, хащі.
4. Позначте рядок, у якому всі іменники належать до І відміни.
а) матуся, матір, сестра, сусідка;
б) Галина, Марія, Либідь, Лідія;
в) душа, доня, дитя, дорога;
г) квітка, пташка, земля, пороша.
5. Позначте рядок, у якому всі іменники у формі орудного відмінка однини мають закінчення -ею, (-єю).
а) межа, надія, перемога, робітниця;
б) тиша, площа, непосида, суддя;
в) вельможа, лівша, дружина, левиця;
г) п’ятниця, сестриця, сім’я, теща.
6. Позначте рядок, у якому всі іменники у формі кличного відмінка мають закінчення -е.
а) Петро, воля, Ілля, Катря;
б) брат, Дніпро, батько, вулиця;
в) площа, осінь, рід, кінь;
г) Київ, вчитель, місяць, ведмідь.
7. Позначте рядок, у якому всі іменники у формі родового відмінка однини мають закінчення -а (-я).
а) Ясень, студент, млин, танець;
б) пароплав, майданчик, цукор, чай;
в) Київ, іменник, вовк, долар;
г) Луцьк, Кривий Ріг, Конотоп, Зелений Клин.
8. Закінчення -а у формі родового відмінка однини мають іменники.
а) Вальс, теніс, футбол;
б) ліс, пісок, ситець, інститут;
в) Київ, Львів, Миколаїв, Дніпро;
г) рок-н-рол, бокс, сік, принтер.
9. Установіть відповідність між відмінами та іменниками.
1 Перша А Суддя, плем’я, насип
2 Друга Б Щастя, сузір’я, день
3 Третя В Галченя, каченя, ім’я
4 Четверта Г Листоноша, круча, земля
Д Радість, розкіш, любов
10.Утворіть чоловічі імена по батькові від імен Микола, Хома, Юрій, Василь.
11. Утворіть жіночі імена по батькові від імен Ігор, Валерій, Яків, Григорій.
2) Вірш належить до філософської лірики, бо основним мотивом поезії є роздуми ліричного героя над своєю нелегкою долею та сенсом життя.
3) Поет каже, що боротьба - це не тільки певний фізичний процес, але й те, що є зв'язком для багатьох людей, об'єднаних спільною ціллю, яка втілюється в їхньому прагненні відстоювати право на щастя. Тому моральний обов'язок кожного, розвиваючи свої найкращі риси, прагнути зробити щасливою свою долю й долю людей, що оточують тебе.
4) Для Шевченка немає нічого ріднішого, аніж його рідна ненька Україна, тому він так ласкаво про неї говорить: "На нашій славній Україні..."
5) Твір пронизаний болісними почуттями смутку, відчаю та розпачу, які відчували молоді хлопці, прощаючись з родиною, адже не знали, чи побачать їх ще хоч раз...
— Яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона.
— Я маю написати твір про те, ким я хочу стати.
— Це чудово. І ким же ти мрієш стати? — поцікавилася мама.
— Не знаю, мамо, я ще не вирішила, — знітилася я.
— Нічого, в тебе ще буде час визначитися із цим. А хочеш, я розповім тобі, як я мріяла стати лікарем?
— Авжеж, розкажи, будь ласка, залюбки послухаю, — зраділа я.
— Так от, коли я була років на п'ять меншою від тебе, я мріяла стати лікарем. Улітку я іноді тиждень-два гостювала у бабусі. Там жила моя двоюрідна сестра Валя і менший братик Іванко.
— Це та тітка Валя, що на Полтавщині живе?
— Так, саме вона. Разом із нею ми гралися "в лікарню". Виготовляли різні ліки, настойки — з трав, ягід, — і лікували ними ляльок, кошенят чи курчат. Дуже захоплювала нас ця гра.
— І що, ви справді давали ті ліки кошенятам та курчатам? — запитала я.
— Та ні, то ми так уявляли — малі зовсім були. А одного разу ми з Валею ви¬рішили зробити операцію. Вона була хворою, а я — лікарем-хірургом і мала вида¬лити їй апендикс. Звичайно, все було лише грою.
За лікарню нам правила така собі халабуда, яку ми побудували з гілок і вкри¬ли ряднами. Тут ми й відкрили хірургічне відділення. Валя оголила свій живіт, а я взяла старенький ніж, яким ми кришили траву для ліків, і вже прискіпливо поча¬ла вивчати її живіт, де ж має бути той апендикс? Саме цієї миті до нас зазирнула тітка Галя, Валина мама.
— Ой, лишенько! Що ж ви тут робите? — злякано вигукнула вона.
— У нас тут лікарня, — дружно відповіли ми.
— А ніж вам навіщо? — зжахнулася вона.
— Та ми операцію вирішили зробити, апендикс видалити, — пояснили ми.
— Я вам покажу операцію! Це ж треба таке вигадати!
- Але ж це не насправді, ми тільки гралися, — почали виправдовуватися ми. Та все ж таки нам дісталося на горіхи. Тепер, коли я вже доросла і сама стала
матір'ю, я зрозуміла, чого так перелякалася тітка Галя, побачивши тоді нас. А нам було невтямки, за що ж воно перепало, — закінчила свою розповідь мама.
Насамкінець я хочу сказати, що моя мама таки стала лікарем-хірургом і вже багатьом людям врятувала життя. Я ще не знаю, ким хочу стати, тож вирішила на¬писати твір про маму. її мрія здійснилася!