1. Правильно поставлено розділові знаки в реченні. * «Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький. «Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання. Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару». Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу», «О Лавріне, ти переміг мене, — сказав схвильовано Крауз: — Я хотів просити тебе про дочку».

2.  Колись я шла зі своїм другом. Ми говорили про усе що приходило у голову. Мені стало нудно. Я побачила річку. Я запропонувала другу пройтись біля річки. У мене була идея, я хотіла його штовхнути у воду. Ми підійшли до річки. Він раптово схватив мене за руку. Я дуже боялась, що ж він зробе? Він дуже пильно дивився до мене у очі. На мені була нова блузка, я думала що він мене кине у воду та блузочка замаститься. Я любила його, але я не вважала що він любить мене. Він підійшов і поцілував мене. Це був перший поцілунок. А ще, мені просто пощастило що він не кинув мене у воду.

волошка

Серед золотого моря жита дивиться в небо своїми блакитними очима струнка квіточка волошка. Якщо уважніше розглянути квіточку, то окремі пелюсточки здаються п’ятизубчастими зірочками — краплинками безмежного неба.

 

Існує легенда про цю незвичайну рослину. У сиву давнину святий Василь Великий, полюбляючи квіти, ретельно прикрашав ними свою келію. Уже після смерті старця люди знайшли в його помешканні засохлу рослину й назвали на честь людини, що вважала природу часточкою свого життя.

 

Милуюся тендітною волошкою, що росте на лісовій галявині серед розмаїття трав та квітів. Скільки в природі справжніх скарбів, які бентежать людські душі, сповнюючи їх ніжністю й добротою! Рости, волошко-васильок, символізуючи єдність з незрівнянним світом прекрасного.

 

Я помітив, що зірвані кольорові рослини не стоять довго в маленькій скляночці чи вазоні. Занадто швидко опускають сині пелюсточки, наче сумують за безмежністю нив та полів. Тож нехай ростуть вони на волі, звітуючи бездонному небу про людську щедрість.