. 1. Прочитайте речення, правильно інтонуючи однорідні члени. Підкресліть однорідні члени і слово, до якого вони належать. Назвіть сполучники, що з'єднують однорідні члени речення. Укажіть поширені та непоширені однорідні члени речення.

Ні долі, ні волі у мене нема, зосталася тільки надія одна. (Леся Українка) Моє щастя, і ніжність, і гнів я у пісні хотів зберегти. (В. Сосюра) Буду я навчатись мови золотої у трави-веснянки, у гори крутої, в потічка веселого, що постане річкою, в пагінця зеленого, що зросте смерічкою. (А. Малишко) А по дашку прозорої веранди ходили то дощі, то голуби. (Л. Костенко) Митець думає не тільки розумом, а й серцем. (О. Довженко) У лузі було чути веселий щебет пташок, кумкання жаб. (Із журналу)

2. Спишіть речення, вставляючи сполучники. Визначте, якими частинами мови виражені однорідні члени речення.

Шумить, ... шепче, ... тривожить зрадливий дощ із-за кутка. (М. Рильський) Силуети гір ... випливали, ... ховалися за сіткою весняного дощу. (Ю. Японський) Спадає сніг повільно ... терпеливо. Біліють крила ниви ... душі. (Д. Павличко) ... слави здобути, ... живим бути. (Т. Шевченко) ... ... сором, ... ... гнів опанував його серце? (Панас Мирний) Селяни знають, ... не королі, що є Енциклопедія Землі. (С. Стриженюк) Се був страшний, безтямно смілий ... кровожадний войовник, Бурунда-бегадир, суперник у славі з Кайданом. (І. Франко)

Довідка: і, і; то ... то; й, і; або ... або; чи то ... чи то; а; і.

Щойно принесена у вигадливо розписаних горнятках кава ще парувала, лоскітливий і п’янкий дух її обіцяв близьку втіху – перед початком розмови, як нерідко буває, на хвильку запала мовчанка. Тільки в куточку зали кав’ярні немолодий і зсутулений вже скрипаль виводив стиха, ледве торкаючись струн, розлогу і заспокійливу  мелодію. «І який же то польський ведмідь здох у волинському лісі, що мене запросили нагально на цю зустріч?» - марне перебирав у думці здогади, як зернята на долоні, Модест Пилипович.                На каву його запросив, пообіцявши важливу розмову, колега по луцькій українській гімназії, вчитель полоністики Войцех Вось.                -Знайомтесь, мій щирий приятель, спадкоємець славетного шляхетського роду, що змагався у доблесті з самим Яном Собеським,- почав дещо загадково  Войцех, кивнувши у бік незнайомця. – Пан Генрік. Але він молодий ще, як бачите, то ж можна так просто і звати.              Модест Пилипович і собі кивнув повагом, відчувши, як йому здалося, струмінь прийдешньої розмови.  « Якщо починається з гонору, то їм це навіщось потрібно. Слід,  напевне, якось випереджувати, хоч таке заняття не по мені».- промайнула думка.                 -Граф Рогаль-Левицький. Радий знайомству.                 Войцех Вось тихо фуркнув, мабуть похлинувшись кавою, і скоса глипнув на незрушне обличчя Модеста Пилиповича, той погляд мов би приклеївся і не відставав, аж доки не впевнився Войцех, що його колега не налаштований на жарти.                 - Стільки працюємо разом, а я й досі не знав,- врешті потамував Вось здивування,- що ваш рід має графське достоїнство…                  - Не гаразд  гоноритися і чванькувати  в мої літа,- злегка всміхнувся Модест Пилипович у свої сиві і пишні козацькі вуса, та посмішка вигулькнула лише на мить і враз собі знову сховалася.                - У нас є для вас важлива пропозиція,- опанувавши себе, Войцех вів далі сухішим, мало не офіційним тоном, наскільки той тон дозволяла сама обстановка кав’ярні.- Але сперш, якщо можна, розвійте мої сумніви та здогади… Не можу ніяк собі взяти у голову і позбутися подивування  - і навіщо вам тут, у польському місті Луцьку, грати ролю українського підбурювача? Що заважає вам стати, як багатьом з освіченого сучасного українства, справжнім польським патріотом? –Войцех говорив все швидше, поступово  більше нервуючись, і навіть скельця його окулярів під високим лисіючим чолом зблискували нервово і роздратовано.                 Модест Пилипович, не вельми ховаючись, як від вкислого надто борщу, скривився і затис для міцнішої терплячки губи. Він, як і більшість учительства гімназії, недолюблював частенько велемовного Войцеха. Учні ж не любили полоніста, бо міг він раптом зірватися на крик, нерідко без видимої причини, от вкусить якась муха і бігає класом, рве дитячі зошити та галасує:                - Бздури, панє! Нісенітниці!                Левову частку виховання Вось зводив до вельми пильної уваги дитячим зачіскам – хай тільки хто невчасно сходить до фрізера. І вже, боронь Боже, слово впоперек вставити…Годі тоді сподіватися на пристойну оцінку аж до  іспитів. Коли в бездоганній роботі марне було знайти якусь зачіпку, то ставив Вось нервову навскісну примітку «брак почуця єнзикового» і різав бал  – спробуй скривдженому довести, чи того «мовного почуття» уже вщерть, чи цього разу у мізері…                  - Бережи мене, Боже, від хвороби і патріотів, - Модест Пилипович повільно і обачно надпив шпаркої ще кави, надто гарячого останнім часом остерігався. Він уголос вимовив не свої слова, а сказав почуте від знайомого польського робітника з- під міста Закопане. Після поразки УНР Левицький з Греції, через Італію і Австрію, опинився аж в польському Тарнові, де був в емігрантському уряді очільником міністерства охорони здоров’я, згодом у Закопане – водночас піклувався і санаторієм хворих на туберкульоз вояків УНР, і лікував тутешній люд. Особливо багато приходило робітників з місцевих  гуралень. А вже як виїжджав,  то не хотіли його польські гуралі відпускати, просили лишитися тут назавжди і стати членом їхньої громади. Навіть місцевий ксьондз давав згоду, тільки заїкнувся, що мав би  Левицький прийняти католицьку віру і стати тоді повноцінним польським патріотом. Обурилися цим гуралі, казали, що чоловік йде «ku wieczor zycia”, до життєвого вечора, то ж хай собі лишається в вірі, у якій народився, аби лишень зоставався. А ще, пам’яталося, як один з робітників тільки рукою махнув спересердя: «Вбережи мене, Боже, від хвороби і патріотів».                …Каву готував таки вправний кухар, від пахучого і аж густого напою  тужавіло і бадьорішало тіло, жвавішала кров і трішки паморочилося, як від легкого молодого вина. 

Ми дуже любимо наше рідне місто і вивчаємо його історію. Українською мовою воно зветься Львів, польською — Lwow, латинською — Leopolis, німецькою — Lemberg. 
Львів знаходиться на заході України, і його населення складає близько 735 тисяч чоловік. 

Місто розташоване на річці, на відстані близько 80 км. від межі з Польщею. 

Перші письмові згадки про наше місто відносяться до 1256 року. Воно засноване королем, і назване на честь його сина Льва Даниловича. Історичний центр міста внесений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 
На території нашого міста є дуже відомі Львівське плато, горбисте Розточчя, Давидова гряда, низовинне Грядисте Побужжя, Львівська низовина по боках долини річки Полтави.Наше місто побудоване на схилах, а його найвища точка — курган Високий Замок. Діти дуже люблять гратися поблизу нього. 
Загальновідомий факт, що історично Львів будувався поблизу річки, але в XIX столітті її пустили через головний міський водостік (що проходить зараз під проспектами Шевченко, Свободи і Чорновола). 
Через місто також проходить лінія головного Європейського водо розділу, який розділяє річки Балтійського і Чорноморського басейнів (відповідно, Західного Бугу і Дністра). Львів є важливим культурним центром. Тут працює п'ять театрів, філармонія, близько 40 кінотеатрів, цирк, 12 крупних музеїв, більше 350 бібліотек. І більшості учнів ніколи нудьгувати на канікулах, тому що в нашому місті завжди можливо розважитися або відвідати цікаві історичні місця. До Львова часто приїжджають діти і дорослі з інших міст, або країн помилуватися незвичайно красивим українським містом, у якого є цікаві традиції. По-перше це "День міста" — святкування роковин заснування Львова. За умовну дату заснування береться 1256 р. (коли про це була перша відома письмова згадка). Святкується цей день у вересні або в травні: 29-30 вересня 2006 р. широко святкувалися 750-ті роковини Львова, в 2007 році "День міста" святкувався 6 травня. 
У нас також є "День прапора" (3 квітня). Цього дня в 1990 р. на міській ратуші Львова, в першому серед міст України, був піднятий сучасний прапор України.