1. Простий дієслівний присудок ужито в реченні А) Суха морська трава може шелестіти під ногами.
Б) Село стоїть у всій своїй одвічній красі, душевній просвітленості.
В) Нам треба триматись разом.
Г) На Великдень перший раз зозуля може закувати.
2. Складений дієслівний присудок вжито в реченні
А) Поговорили на раді та й розійшлись, забули.
Б) На Січ почали вчащати посли від турка.
В) Давнє золото було розміняно на мідяки дрібних, а інколи приватних починань.
Г) Турки рідко користались із рушниць.
3. В якому з поданих речень є іменний складений присудок
А) Земля почала зеленіти тендітною травою.
Б) Я вірші почав писать під вечір золотий.
В) Як прагне людство в злагоді іти назустріч сонцю, радості й труду!
Г) Ми чисті перед совістю, нащадками й планетою.
4. Іменну частину складеного присудка виражено прикметником у реченні
А) А церква й довкола церкви – мов великий живий квітник.
Б) Що в тебе вийшло – тарантас чи дишло?
В) Добре діло – правду говорити сміло.
Г) Вечір був м’який, теплий, настояний на степових пахощах.
Д) Мабуть, природа створила хлібну зернину в мить високого натхнення , яке
витратила вона й на саму людину.
5. Складений дієслівний присудок ужито в реченні
А) Почало рясно осипатися на бульварах Києва жовтогаряче листя.
Б) І в чи не найголовнішому слові нашої мови „життя” предки не лише воздали
заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства.
В) І в зернину, у цей маленький тугий злиточок матерії, стільки вкладено
життєвої енергії, добра, безсмертя, що його таїна й досі здається нам магічною.
Г) Людей, які прийшли з доброю місією, із чистим серцем чи доброю новиною на
нашій землі завжди зустрічали з хлібиною на вишитому рушничку.
Д) Одвічним спокоєм, урівноваженістю віяло від усього, що впадало Григорію в
око.
Старовинна мудрість говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя - це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя - це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше - це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці.
У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя.
Відомі всі висловлювання Олександра Довженка: "Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді". І ця глибока думка переконливо розкрита автором у його безсмертній "Поемі про море", де показано красу людини в праці. Глибоко філософськими словами закінчується цей твір: "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті".
Такий фінал твору, на мій погляд, глибоко символічний: він вказує на ті проблеми, які стоять перед молодим поколінням.
Звеличити, збагатити людину, зробити її життя справді повноцінним і багатогранним може лише всесильна любов до інших людей. Такі високогуманні погляди і поривання здатна дарувати людині творча праця.
Цей неперевершений героїзм, цю нездоланну силу і красу творчої праці нашого народу оспівано в кращих творах української літератури. Мимоволі згадуються невмирущі слова з поезії Павла Тичини:
Усмішка в народу розцвітає.
Кожен каже: й я свій труд несу!
Відбудова! - труд переростає
у красу.
У цих нібито й простих словах криється глибокий філософський зміст. І дійсно, тільки в процесі чесної безкорисливої праці людина по-справжньому здатна зрозуміти красу життя, велич людського існування. Лише тоді вона зможе повністю оцінити все те прогресивне, що створило людство в ході свого розвитку ввійти в чарівний світ прекрасного, збагативши свою душу неоціненним скарбом. А з іншого боку, саме це усвідомлення своєї повноцінності, збагаченості робить людську працю творчою і чимось наближає до мистецтва.
Але я гадаю, що будь-яка праця буде приносити людям користь, якщо людина обирає ту галузь праці, до якої вона більш за все здібна і яка здається більш корисною, а також таку, щоб її труд приносив якомога вагоміші результати. Для цього людині потрібні розум і знання.
Саме ця думка, доведена самим життям, оригінально зазвучала в поетичній творчості М. Рильського (збірка "Троянди і виноград"). Автор впевнено говорить:
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
Улюбленій справі людина віддає всі сили, всю енергію, всі знання, ця справа буде виконуватися краще, віддача, як говорять, буде більшою.
Отже, так і тільки таке життя можна назвати прекрасним. І лише в беззавітному служінні людству, в невтомній творчій праці кожний із нас зможе знайти справжнє людське щастя.