1. Рідні пісні навіювали на нього багато споминів (О. Гончар). 2. Вона категорично заборонила
хворому рухатися і розмовляти. 3. У розчинені балконні двері линуло свіже повітря (Ю. Яновський).
4. За дванадцятьма мостами сивий Дніпро встає (А. Малишко). 5. Нагорі, біля вчительської, уривчасто
задзеленчав дзвоник. 6. Тільки що прочитала «Афганський гладіатор» О. Тамонікова. 7. Затоку об-
ступили вогники кораблів (С. Скляренко).
Слово – це сила. Слово – це зброя. Могутність слів вражає. Ними можна серйозно ранити або ж «подарувати путівку в Щастя». Слова – це реалізація наших думок. А думки матеріалізуються, тому варто позитивно мислити. Хочете я розповім Вам один секрет? Про цей секрет мало хто знає.Ось він: слово – це чарівність, слово – це могутність. Хтось здивовано скаже: «Оце і є секрет?» Я відповідаю Вам: «Однозначно так!» Наша мова, слова, якими ми послуговуємось здатні бути різними. Я зустрічаю багато людей на своєму життєвому шляху, але не часто мова людей співвідноситься із їхнім зовнішнім виглядом.
Буває ж таке, що людина приваблива, навіть так – дуже гарна, але як тільки вона починає розмову ви розчаровуєтесь, бо її мовлення надзвичайно бідне або просто забруднене нецензурною лексикою, або ж вульгаризмами. Вона мислить неохайно. Дивно звучить, але ми це так і назвемо. Буває й інше: людина приваблива, словниковий запас не багатий, але її думки здатні зачарувати.
Такій людині варто більше працювати над собою. Але все ж ми розуміємо, що внутрішній стержень є – це вже багато значить. Нерідко трапляється й таке, що людина не є дуже привабливою, але як тільки вона починає говорити, то Вам хочеться її слухати, Вам цікаво, Ви більше не звертаєте увагу на зовнішність, а якщо й звертаєте, то починаєте віднаходити позитивні риси, Ви починаєте помічати те, що раніше не помічали.
Хіба ж це не прекрасно? Ми – це наші думки, ми – це наші розмови і дії. Якими ви бажаєте бути, чарівними, могутніми чи слабкими та кволими? Краса і сила починаються з середини, тому думайте про, що говорите і говоріть те, що думаєте!
Українські народні звичаї і традиції
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них — світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.
Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.
Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.
Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. У них переплелися мотиви хліборобські, військові, казково-фантастичні, весільні та біблійно-релігійні.
Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки ).
Сімейне життя традиційно супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя та розвитку, а весілля являло собою справжню народну драму, до якої включались ігрові дії, танці, співи, музика. Народження дитини завжди було визначною подією в житті родини, адже за народним уявленням "хата з дітьми — базар, а без них цвинтар". Вагітну жінку не можна було лаяти та ображати. їй слід було якомога довше приховувати вагітність, щоб ніхто не знав і не врік, щоб не тяжко було родити. Аби дитина була здоровою, до першої купелі лили свячену воду. Дівчаткам додавали меду, молока та квітів, щоб були гарними, а хлопчикам — дев'ясилу, щоб росли здоровими та дужими.Новонароджену, а особливо хвору чи кволу дитину, треба було якнайшвидше охрестити. У церковному обряді хрещення на перший план виступають хрещені батьки, ролі яких надавали особливого значення. Вони шанувалися як близькі родичі і були для хрещеника другими батьками, бо мали за обов'язок опікуватися дитиною, брати участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. Хресні мали бути хрещеними та перебувати у церковному шлюбі.
Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.
Говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. За приймаків також вважались посиновлені сироти.
Досить довго на Україні побутував звичай побратимства (посе-стринства) — духовного споріднення та взаємодо . Цей звичай сягає корінням чи не скіфських часів. Зазвичай браталися у присутності односельців. Побратимами найчастіше були люди одинокі. Цей обряд забезпечував до в скрутну годину і прирівнював побратимів до кровних родичів.
Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.