1.Складіть план. 2. Напишіть твір роздуми про стан сучасної української сім’ї, роль у житті української родини чоловіка-батька та про необхідність дотримання національних сімейних традицій (0,5 сторінки).
«Садок вишневий коло хати…»
У цій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім’я вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають ідучи, щебече соловейко… Як же тепло, затишно, божественно в аурі цієї поезії!
Це восьмий вірш у Шевченковому циклі «В казематі», восьма дума у дев’ятому невольничому колі ув’язненого поета. Нібито все в цьому творі просто і ясно. Проте вчувається й щось причаєне. Потаємне, нерозгадане…
У кожному слові трьох строф поезії розлите душевне батьківське тепло. На українську родину поет дивиться добротворними батьківськими очима. Він милується матір’ю, дочкою, яку ще треба «научати», дітьми, домашньою злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий людяний обряд.
Кожне слово поезії пронизане силою, що йде від розуміння Шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу. Та бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла. Проте чоловіка – батька й охоронця – у ній немає. Чи чумакує, чи вбитий десь на війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? Плугатарі повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не ждуть…
Запеченими устами Шевченка говорить чоловік, мужчина, князь свого роду-племені. Головна чоловіча великодушна відповідальність – за малу, сімейну державу. І саме в родині – єдино надійна духовна опора чоловіка. Поезія «Садок вишневий коло хати…» - то стогін душі окраденого долею чоловіка-одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. Проте ця поезія, мабуть, як жодна інша, доводить цілковиту несхитність Шевченка, готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху.
Бо то є його українська сутність. Сутність чоловіка-захисника, чоловіка-оборонця.
Яким же разючим контрастом є нинішній стан українського чоловіцтва! Немає ладу в державі – суцільні незгоди в сім’ї. Немає законів, які надійно ту сім’ю захищали б. Виховний простір – передовсім телебачення – віддано зайдам і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна традиція як основа державності. Чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання божественного саду власних дітей. Можливо, тому й шириться пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти?
А сім’ї незрідка вкладаються не вечерявши, хіба що ситі «хрущами» нескінченних обіцянок. Кому тут кого «научати»?
А Шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу, дихає ароматом вишневого цвіту. Вірш задаровує аурою божественного затишку родинної злагоди… (За М. Костенком; 350 сл.).
Тюльпани – це мої улюблені квіти. Ранньої весни крізь землю пробиваються їхні гострі листочки, а коли теплішає, тюльпани випускають бутони. Спочатку вони зелені, і зовсім не зрозуміло, якого кольору квітка розпуститься згодом. Потім поступово тюльпан набирає колір, і одного дня розкриває своє чудове обличчя назустріч сонцю. Знизу всередині голівки пелюстки жовтого чи білого кольору, а також тичинки й маточка – виразні, яскраві. Пелюстки в тюльпана бувають різними, красивої форми, інколи гострі, інколи схожі на сердечка. Є дуже багато сортів тюльпанів, навіть чорні з порваними оксамитовими пелюстками.
2)Пролісок
Ледве навесні сходить сніг і оголюється земля, підіймають свої голівки до сонця проліски. Це маленькі яскраво-сині або сніжно-білі квіточки, схожі на дзвіночки, нахилені долу, з насичено зеленим вузьким листячком. Взагалі-то проліски ростуть у лісах, це навіть чути з їхньої назви, але зараз багато людей вирощують їх у своїх садах. Проліски дуже красиві, яскраві, вони не бояться холодів. Тому вони першими сповіщають нас про скорий прихід весни. У лісі вони ростуть цілими галявинами. Сині нагадують глибоке лісне озеро, а білі схожі на островок чистого нерозталого снігу.
У житті кожної людини є місце мрії. Мрія – це така річ, яка змушує людину рухатися вперед, працювати над собою, ставати краще, робити звершення. І все це лише для того, щоб у кінцевому підсумку досягти своєї мрії. Чоловік, який має мрію, насправді виглядає навіть краще, ніж той, хто її не має. У людини, яка має мрію, горять очі, вона виглядає живою і активною. При погляді на неї стає чітко зрозуміло, що ця людина дійсно знає, навіщо живе, і яке у неї призначення на цій Землі. Іноді це дуже важливо.
Я не є винятком з цього правила, і я теж мрію. Іноді буває так, що я починаю замислюватися про свої мрії, малювати картини власного успіху в своєму розумі. Деколи трапляється так, що це займає надто багато часу, тому що я вже відчуваю, що замріявся і що пора нарешті займатися більш важливими справами на шляху досягнення та реалізації мрії. Варто відзначити, що нічого поганого в тому, що я мрію, насправді немає. Я переконаний, що коли людина мріє, уявляє собі образи свого майбутнього успіху, вона насправді наближає цей успіх до себе, робить його більш вірогідним і досяжним. Саме з цієї причини я настільки активно мрію.
Звичайно, я чудово розумію, що мрії не збудуться самі по собі, необхідно робити щось на шляху до того, щоб вони збулися. Але я знаю, що потрібно для цього робити. Перш за все, треба не тільки мріяти, але і багато працювати. Праця – це основа людського життя, завдяки праці людина істотно відрізняється від тварин, інших істот і тому подібного. Саме праця прикрашає людину, а не сам факт мрії. Праця є прямим шляхом до того, щоб мрія збулася і стала реальністю, а тому, якщо ви мрієте і тільки, знайте, що без праці мріям вашим ніколи не реалізуватися.