1. Складним із різними видами зв’язку є речення
А Не беріть із зеленого лугу верби ні на жовті піски, ні на скелі, бо зів’яне вона від жаги і журби по зеленому лузі в пустелі... (О. Олесь).
Б Вона плакала, як мала дитина, і не зводила очей з того місця, де стояв на морі
човен, доки небо одразу вияснилося, доки перестав вітер, неначе втік з моря на степи, щоб нагулятися ще на степах досхочу на роздоллі (І. Нечуй-Левицький).
В Недарма деякі люди життя своє присвячують, щоб вибудувати й дослідити своє генеалогічне дерево, бо людина — єдина істота, яка має відчуття історії, і коли відчуття в ній згасає, вона морально дичавіє (В. ІЛевчук).
Г Незнайомка, мружачись, дивилась, як двоє дітей дружно йдуть споришевим подвір’ям, як їхні худенькі постаті зникають і показуються поміж білизни, як на білих сорочках мелькають їхні тіні (Є. Гуцало)...
2. Складним із сполучниковим і безсполучниковим зв’язком е речення
А Хтось плив серед крижаного моря, плив до берега, плив наввимашки, рівно вигрібав руками, його хвиля відносила назад у море, назад у морський туман (Ю. Яновський).
Б І сивий дуб від жару розімлів, а ген бринять валторни журавлів, покривши небо крильми, як мостами (А. Малишко).
В Бубнявіють думки, проростають словами, їх пагіння бринить у завихренні днів — цілий тиждень живу і ходжу між левами, недаремно ж і місто називається — Львів (В. Симоненко).
Г Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє, радіють люди, що одпочинуть, а я дивлюся... і серцем лину в темний садочок на Україну (Т. Шевченко).
3. Складним із сурядним і підрядним сполучниковим зв’язком є речення
А Цвіте липа й пахне неймовірно, тече вулицями повного водою, марширує Олешківський партизанський загін у складі двох босих сотень — батальйон Шведа (Ю. Яновський).Б А в садку під яблунями були розставлені столи, застелені чистими скатертями й заставлені всякими наїдками та напоями, довкола яких весело мерехтіли золотаві бджоли та оси, і вже побіля столів купчилися гості (Є. Гуцало).В А ніч заходить повагом з полів, і гнеться сад, важкий від солов’їв, нагадуючи юність і кохання (А. Малишко).
Г Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає (Т. Шевченко).
4. Складним із сполучниковим сурядним і безсполучниковим зв’язком є речення
А Чітко чуть, як в мерзлу землю дрібно б’ють копита (М. Бажан).
Б Не шуміть ви, осокори, щоб синок вас не почув, довго бігав він надворі, натомився і заснув (В. Сосюра).
В Крім того, він ще й слюсар-лекальник, він вміє робити з металу все: від молотка до накдрібнішого годинникового механізму (Г. Тютюнник).
Г Виплив місяць, і гірські хребти заблищали всюди кам’яною лускою, стало чути звичний гул нічного бою (О. Гончар).
5. Складним із сполучниковим підрядним і безсполучниковим зв’язком є речення
А Та й нараз відступив той неспокій, який хвилину тому обпік серце, і думки полинули, немов звільнені з клітки птиці (Ю.Мушкетик).
Б І чим більше він роздумував над тим, що сталося, тим туманнішою ставала голова й страшніше йому робилося (П. Гуріненко).
В Не стихали оплески, лунали вигуки, аж поки Микола Віталійович не підійшов о фортепіано (М. Олійник).
Г Коли ми виходимо надвір, холод уже не здається таким пекучим, а степ таким незатишним (І. Багмут).Д По обидва боки шляху лежали незаймані землі, які чергувалися з перелісками, а далі синіла смуга лісу (Петро Панч).
6. Складається з трьох частин складне речення з різними видами зв’язку
А А земля лежить медова, а поля пожаті мріють, на городах достигають гарбузи зеленоребрі, і в пташинім сивім свисті крил широкий рівний мах (М. Рильський).
Б Ще задовго до того, як вона мала здавати іспити, підготував собі відпустку, щоб поїхати в Харків і самому забрати її, та якраз на греблі почались прориви, і стало не до відпусток (Яків Баш).
В Директор говорить, що вони з радістю приймають молодого колегу в свої ряди, що буде він викладати мову й літературу в дев’ятих і десятих класах, а в одному з класів буде й вихователем (І. Цюпа).
Г Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок (М. Стельмах).Д То був мовчазний, суворий чоловік, і коли Миколина мама сказала якось, що хоче кудись поїхати у справі, він відповів, що машина призначена зовсім не для цього (В. Кисельов).
18 липня 143 роки тому російський міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав секретний циркуляр про часткову заборону видання книг українською мовою. Серед інших подібних актів російської держави Валуєвський циркуляр вирізнявся тим, що забороняв друкувати українською мовою саме релігійну літературу та шкільні підручники.
Після початку польського повстання у січні 1863 року петербурзький уряд вдався до репресій проти всіх неросійських народів Російської імперії. 18 липня міністр внутрішніх справ Петро Валуєв у відповідь на запит Київського цензурного комітету видав таємний відомчий циркуляр під заголовком «Про книги, що видаються для народу малоросійською говіркою».
Міністр звертав увагу чиновників цензурного відомства на масове видання українською мовою підручників та книг для народу і пояснював це суто політичними мотивами, оскільки, на його переконання, «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Валуєв наголошував, що тим, хто вважає українську мову зрозумілішою для народу, ніж російська, (цитата) «більшість самих малоросів закидають сепаратистські задуми, ворожі Росії та погибельні для Малоросії». Особливо небезпечним міністру видавалося те, що прагнення українських інтелігентів дати своєму народові освіту рідною мовою збігалося з польськими політичними домаганнями.
Одного разу чоловік, що їхав конем по зимовій лісовій дорозі, побачив посеред шляху щось незрозуміле. Кінь його схарапудився, злякався, встав дибки і уперед не йшов. Чоловік зліз на землю і підійшов ближче до своєї знахідки. Посеред дороги лежав поранений, увесь у крові вовчисько і жалісно стогнав. Побачивши чоловіка, він підповз до нього, наче собака.
Оглянувши вовка, чоловік побачив велику криваву рану на його спині, з якої місцями була здерта шерсть. Підстелив чоловік на воза стареньку ряднину, підняв вовчиська, поклав його на сани і повіз додому.
Вдома промив його рану, нагодував та обігрів, ще кілька тижнів лікував, як міг, доки рана не затяглася. Тоді вирішив відвезти сіроманця знову до лісу. Залишив він його у лісі, а сам поїхав у справах, а вовк сидів посеред дороги і пильно дивився йому услід.
Повертався чоловік додому з важким каменем на душі, бо мав таке відчуття, наче втратив близького друга. Але, під*їхавши до воріт, побачив сірого, який підтюпцем біг йому назустріч, радо та весело помахуючи хвостом.