1) Трансформувати подані складні сполучникові речення в безсполучникові. 2) Записати змодельовані речення, уживаючи потрібний розділовий знак між частинами.
3) Накреслити схеми.
1. Ми прислухаємося до річки, і вона знову затріщала за верболозами (М. Стельмах). 2. Народ твердо вірив у те, що наполеглива праця на власній землі приносить не тільки багатство, а й задоволення та радість (Г. Тарасенко). 3. Геніальні твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Лесі Українки доводять, що українська мова є мовою великого й гордого народу (Б. Харчук). 4. Слова Київ, Русь, Україна з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близькість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії (Р. Радишевський). 5. Українці пишаються своєю рідною землею, бо вони споконвіку люблять і шанують батьківський край (Г. Тарасенко). 6. Змієві вали не дійшли до нас у своїй первозданній величі, бо від часу їх спорудження минуло майже дві з половиною тисячі літ (М. Федоренко).
4) Виразно прочитати записані безсполучникові складні речення.
5) З’ясувати, яка інтонація властива цим синтаксичним конструкціям (записати у дужках).
У кожної людини є батьки. Однак для того щоб відчувати себе повноцінною особистістю цього мало. Індивідуум не може існувати поза межами групи. Кожна людина повинна розуміти, що у нього є рідна мова і земля, а також історія і культура. Якщо відчуття єдності пропаде, то люди просто не зможуть мирно співіснувати. Саме історія робить життя окремого громадянина усвідомленої. Якщо людина не буде знати свого минулого, то він не зможе вибудувати «світле» майбутнє. Вивчати минуле варто тільки з огляду на те, що якщо люди не будуть знати помилок предків, то вони не зможуть виключити їх появи в майбутньому. Якщо абстрагуватися від історії, у людини просто не вийде правильно осмислити те, що він має і оцінити це по-справжньому. Дуже важливо, коли дійсно є з чим порівняти. Багато хто може сказати, що осягнути дух предків - це не першочергове завдання, що аж ніяк не так. Потрібно вивчати історію, що сформувалися підвалини, традиції і вже на їх базі формувати щось нове. Саме тому вказаного предмету приділяється так багато уваги, коли мова йде про шкільну програму. Багато хто недооцінює досвід минулих років, тому саме від нього потрібно відштовхуватися. В історії можна черпати силу і натхнення. Для людини властиво шукати причинно-наслідкові зв'язки або ж знаходити відповіді на питання. У цьому до історія народу.
Кожен предмет Українського національного одягу має свою історію. Так і звичайна сорочка. Вона як і чимало інших оберегів супроводжувала українця від народження до смерті.
Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте щасливе присвячене Богу життя.
Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях від сіяння конопель до ткацтва полотна кількаразового вибілювання і пошитя виробу. Тоді його оздоблювали але нікому не давали вишивати візерунку щоб добра доля не відвернулася.
Весільна сорочка була особливою. У ній вінчаються і кінчаються - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася.
Не зичилася і не бралася з чужого плеча не продавалася хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю, а не предметом одягу.
Объяснение:
3)
1б
2а
3в
4б
5а