1. У якому рядку всі дієслова належать до першої дiєвiдмiни? 1) думати, жити, крити; 2) лити, співати, ходити; 3) зацвітати, бити, мчати; 4) полювати, будувати, бачити 2. У якому рядку всі слова пишуться з часткою НЕ разом?

1) не/присідаючи, не/хвилюючись, не/волячи, не/дооцінюючи, не/вивчивши;

2) не/злізаючи, не/турбуючись, не/зрозумівши, не/хтуючи, не/знаходячи;
3) не/доглянутий, не/вгаваючи, не/погано, не/наситний, не/мовля;
4) не/пірнувши, не/зупиняючись, не/дочитавши, не/здужавши, не/спитавши.

3. У якому реченні виділене дієслово має категорію роду й числа? 1) 0 Земле моя барвінкова, нерозріжуть нас, не розітнуть. 2) Витри піт солоний із чола і трудись, забувши про утому 3) Мій чорний день хитнувся і розтанув, гарячим сонцем спалений згори. 4) Підіймається, мов полум'я, повен мiсяць вдалині.

моя кімната невелика, але дуже затишна. мені дуже приємно і зручно тут, бо є все, що мені необхідно. кімната квадратної форми, дуже світла, тому що велике вікно виходить на південь.  перед вікном стоїть тасьмовий стіл з настільною лампою, поряд з нею — підставка для ручок і олівців. у шухлядах столу я зберігаю зошити та інші шкільні речі. біля столу — стілець, на якому я сиджу, коли роблю є завдання.  коло правої стіни поряд зі столом — книжкові полиці з моїми улюбленими книжками і шкільними підручниками. далі — шафа для одягу.  з іншого боку вікна розташований мій спортивний куточок — шведська стінка, поперечина, на якій можна підтягуватися, щоб тренувати руки, а також шкіряна боксерська "груша". тут я роблю ранкову зарядку.  біля цієї ж стіни стоїть моє ліжко, точніше, розкладений диван. коли до мене приходять друзі, його можна скласти, щоб зручно було сидіти. на стіні над диваном висить невеличкий килим. постільна білизна зберігається в комоді, що стоїть у кутку. на комоді сидять мої пухнасті м'які друзі: ведмедик, заєць та собака з одним вухом. на стіні над комодом — кілька моїх малюнків.  на підлозі лежить килим сіро-зеленого кольору. шпалери на стінах кімнати світло-зелені, меблі зі св.

я проживаю у селі великі бірки, майже на його окраїні, на вулиці євгена коновальця.вона не дуже довга, проте широка. у кінці вулиці — сільський стадіон. біля нього — пасовище, на якому випасають худобу.вулиця є. коновальця дуже гарна у будь-яку пору року. влітку вона буяє зеленавістю високих тополь, які ростуть по обидва боки вулиці. коли ввечері йдеш вулицею, тебе дивні пахощі з кожного городу. ніякі французькі парфуми не зрівняються із запахами городніх квітів! восени моя вулиця барвиста. цвітуть чорнобривці, майори, айстри, хризантеми. цієї пори вона пахне квітами і димом від спаленого листя та бадилля.але найбільше я люблю свою вулицю взимку. все навколо біле-біле. снігові шапки на хатах та деревах, сніговий килим на землі творять казкове диво. взимку вулиця пуста: ні людей, ні худоби, ні птиці. лише поодинокі перехожі та галасливі діти будять сільську тишу.на нашій вулиці немає громадських споруд, лише одноповерхові будинки.раніше я жалкувала, що не живу у місті в багатоповерховому будинку. але зараз розумію, що мешканці нашої вулиці — багаті люди, адже ми маємо власні садиби.єдине, що хотіла б змінити на своїй вулиці, — обладнати сучасний стадіон і збудувати невеликий кінотеатр.коли виросту, здобуду освіту, обов'язково докладу зусиль, аби мрія збулася, бо я дуже люблю свою вулицю.