1. Укажіть просте речення з однорідними присудками: а) За щедрівку газда виносив пригорщу вівса, намоченого у воді, і висипав його хлопцям
у торбу. (Р. Кобальчинська.)
б) Пригадалось малярство, мрії, і знутра стала підійматись якась могуча, міцна
сила. (С. Васильченко.)
в) Мені треба працювати і працювати, і ця праця має стати щастям моїм
і покликанням. (В. Шевчук.)
Посеред січневого льоду, крижаного вітру і снігової заметілі жила-була дівчинка, на серці в якої теж було зимно, і навіть думки її застигали від холоду. Вона би може і замерзла зовсім, якби не звичайне диво найказковішого свята у світі…
Людям властиво шукати привід для свят. І знаходять вони зазвичай щось таке дрібне, незначне, швидкоплинне,створюючи з нього не абищо – а б вберегтися від нудьги та темряви безнадії. Так-так, холодний подих зими завжди більш руйнівний для тих, в кому теплиться хоча би скалочка душевної краси та мрії – ці тонкі матерії найбільше потребують захисту та весняного сонечка. Саме тому найбільш багаті на дива саме зимові свята – вони позбавляють холоди останнього шансу вистудити людські душі…
Зелені пухнасті лапи, що пахнуть живицею, серпантин і блискітки із ароматом хвої та мандаринів, кришталевий голос дзвіночків, сяяння різдвяної зірки на маківці… Тієї самої зірки, що засліпила волхвів своєю красою,що стала вісником очікуваного дива. Дівчинка теж чекає на диво,вслуховуючись у перешіптування дзвіночків, що прикрашають гілля лісової красуні.
Якщо прислухатися до тиші, в якій сяє прикрасами різдвяна ялинка, то можна почути, як перемовляються між собою срібні кулі, золоті зірки, білокрилі янголи та пишно вбрані цукерки. Вони тішаться власним блиском і вишуканістю, розповідають одне одному про свій примхливий характер і згадують історії зі свого блискучого життя, повного насолоди та розкоші.
Сповнена емоційних переживань золотава куля, ніжиться у зірковому промінні тоненька прозора крижинка, ласкаві блискітки блакитно-сріблястого дощику оповивають зелені голочки, що мліють від тієї ніжності…. І оповідають свої історії дзвіночки.
Дінь-ділінь… Ви помітили – наша Дівчинка вже доросла. А так само, як і десять років тому, сяють її очі, коли прибирає ялинку до Різдва…
Дінь-ділінь… Вона сьогодні торкнулася блакитноокої гірлянди і засумувала куточками вуст, а смуток від її тонких пальців торкнувся сердечника найдрібнішого з нас…
Дінь-ділінь… Вона така бліда, ніби у кімнаті не вистачає кисню, і чарівна ямочка з лівої щічки щезла дуже давно, ви помітили?
Дінь-ділінь…Спати лягає сумна, прокидається засмучена – в юному організмі гостра нестача вітаміну радості – це я вам авторитетно кажу.
Дінь-ділінь… Казкова ніч багата дивами, то може… може… може хто знає, що бачить Дівчинка уві сні?
Дінь-ділінь… Хіба ти не знаєш, що підглядати сни – ще гірше, ніж чужі листи читати?
Дінь-ділінь… Давайте кожен з нас задумає бажання: що повинна бачити уві сні Дівчинка різдвяної ночі, щоби стати щасливою…
І усі дзвіночки розпочали вимріювати Дівчинці сни…
Дінь-ділінь… Дінь-ділінь… Дінь-ділінь…ділінь… ділінь… ділінь…
Дівчинка чула цю пісню у дитинстві, і тоді розуміла кожне слово. Та з часом це вміння-розуміння десь поділося, хоча серце від сріблястих передзвонів і досі спалахує і завмирає в очікуванні дива, яке от-от… ось зараз… обов’язково станеться. Вона знову почала вірити: станеться обов’язково, про це співали різдвяні дзвіночки…
Про щасливе кохання – іншого й не буває,
Про усміхнені очі і… душа завмирає.
Що було і що буде – в мелодійному дзвоні
Ялинкових прикрас на різдвяних долонях…
…З того часу всі дівчатка різдвяної ночі бачать яскраві, залиті сонячним світлом сни, сповнені любові, ніжності і радісного очікування дива, яке ось-ось…
До них уві сні приходить Щастя. Бо саме таке бажання загадали дзвіночки на різдвяній ялинці.
айголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітектура. У минулому столітті центр Харкова уособлював розкіш та індивідуальність, у тридцяті роки нашого століття — простоту і монументалізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі ознаки місця, які уособлюють його самобутність: Держпром, "Дзеркальна течія", пам'ятник Кобзареві.
Особливо шанують харків'яни пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Його встановлено в міському парку на вулиці Сумській. У минулі роки парк належав університету, він так і називався університетським садом, а тепер він має ім'я Великого Кобзаря.
Пам'ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До того ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані по спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бокових алей.
Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько шести метрів, тому Перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатного поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здасться, можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї постаті віє бунтарством і непримиренністю.
Усі шістнадцять фігур, розташовані навколо трикутного гранітного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте теж добре простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках — Катерина. Оскільки цей пам'ятник я знаю з дитинства, то не уявляю Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на пам'ятнику. А далі, герої Шевченкових творів — гайдамаки, навіть повержені (одна постать лежача), вони дужі і вражаючі, бо вони — борці за волю, і козак-запорожець, і миколаївський рекрут, і селяни показані закутими, але нескореними.
Объяснение: