1.Укажіть рядок, у якому наведено частку, яка утворює форми
умовного дієслова
А хай Б би В не Г нехай
2. Укажіть рядок, у якому наведено модальну частку, яка
вказує на кількість
А лише Б приблизно В тільки Г навіть
3. Укажіть рядок, у якому всі частки пишуть разом
А авже/ж, слухав/би, хтозна/що, сів/таки
Б як/що, що/миті, ні/хто, ані/скільки
В як/то, пішов/би, що/години, якби/ж
Г хтозна/в/кого, аби/що, чим/то, ані/трохи
4.Установіть відповідність між часткою і її відтінком значення
1. авжеж
2.хіба
3.нехай
А модальна стверджувальна
Б модальна питальна
В формотворча (умовний б)
Г формотворча (наказовий б)
5.Установіть відповідність між словосполученнями з часткою
та їх написанням
1.таки/глянув
2.спитав/таки
3.наче/б/то знаю
А через дефіс
Б разом
В окремо
Г разом, через дефіс
Прочитайте речення. Виконайте завдання до них.
1. Життя – єдина мить, для смерті ж – ціла вічність. (Олександр
Олесь) 2. Ні, я хочу крізь сльози сміятись! (Леся Українка) 3. Ось
ринуло від сходу ясне проміння. (М. Коцюбинський) 4. Нехай ніхто
не плаче по мені! (Леся Українка)
6.У першому реченні вжито частку
А заперечну
Б модальну стверджувальну
В модальну підсилювальну
Г немає частки
7. Модальну частку із вказівним відтінком вжито в реченні
А першому Б другому В третьому Г четвертому
8.Заперечну частку вжито у реченні
А першому Б другому В третьому Г четвертому
9. Виписати слова, у яких наголос падає на перший склад
Чіткий, разом, читання, колесо, котрий, тонкий, люблю, жалюзі,
фольга, дочка, центнер.
Відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої джерелиці, із-цілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спе-котливі жнив’яні днини, дарує радість пастухам. Здавна в народі кажуть: яка криниця - такий і господар, який поріг - така й господиня. У цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. І особливо це стосується криниць - цих найевятіших місць. Як тут не згадати прекрасний народний звичай. Майже в кожному селі, на гомінких перехрестях доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким їхню невгамовну течію прихо-рошено турботливими руками. Над колодязями зводили всіляких форм дашки. Вони мають і практичну доцільність -вода завжди залишається чистою.
З особливим смаком люди оздоблювали і зовнішнє цямриння. Кому доводилося бувати на Прикарпатті, той переконався в багатстві форм опорядження колодязів. Біля кожного обійстя, немов маленькі диво-му-зейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вирізьблено зображення голуба. На фронгончиках - різноманітні силуети тварин, квітів, краї оздоблено контурною різьбою або художніми розмальовками…
А яка криниця без зелені? Традиційно обіч них висаджують калину. Це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. У дбайливих господарів обіч колодязя ще й клумба з квітами сусідитиме чи проляже вузький з природного каменю пїшник, стоятиме чепурненька лавка, відерце й полив’яний кухоль. Криниця у нашому місті. Це не тільки господарські зручності, але й висока естетична потреба, свідчення мистецького смаку, фантазії. Вода із семи криниць. Це не лише поетичне порівняння, художній прийом, але й глибока народна пошана до живих джереЛ
З першої ж хвилини Шевченко відчував себе в солдатському строю безпорадним. Усе його єство протестувало проти цього насильства, безглуздого фізичного виснажування. Цей внутрішній опір підсвідомо надавав його рухам незграбності.
Муштра тривала добрих дві години. Потім було навчання. Шевченкові дали рушницю, навчили розбирати й збирати її. Після цього –знову муштра. По тому довелося задихатися від смороду в розпеченій сонцем казармі. Махорковий дим їв горло й очі. Боліла голова, нестерпно нили натруджені ноги. В душі бився розпач від свідомості того, що він приречений на фізичні муки й духовне отупіння.
Спливав день за днем, і кожен з них був точним повторенням минулого. І ось прийшла неділя.Як завжди, вранці розбудив його барабан.
Як завжди, вивели солдатів на перевірку. Після сніданку їх повели до церкви, а потім усі розійшлися хто куди.
Шевченко обігнув церкву й пішов курною вулицею, заваленою сміттям. Пройшов повз будинок священика й чепурні офіцерські будиночки. Далі пішли дерев’яні, потемнілі від часу хати уральських козаків. Ще далі – жалюгідні подоби людського житла, непобілені, обмазані глиною. Їхні низенькі пласкі дахи були на рівні людського зросту, а вікна біля самої землі.
Вийшовши нарешті з Орська, Шевченко крутим берегом збіг до Уралу. Він пішов уздовж ріки і йшов довго-довго, заглиблений у свої невеселі думи. Річка крутим звивом повернула убік, а Кобзар все йшов і йшов. Врешті-решт він зупинився і повів навкруги очима.
Неосяжний степ замкнув навколо нього свою круглу пласку чашу, вкриту блакитною півкулею неба. Тихо й порожньо було тут, ані птахів, ані тушканчика, ані цікавого ховрашка.
Один! Один! Не існує гіршої муки для митця, ніж бути позбавленим змоги творити...
У розпачі впав він обличчям у траву і розридався. Розпач наче танув у сльозах і відступав од душі. Поступово замість одчаю душа його сповнювалась рішучістю. Шевченко звівся на ноги. Погляд його став твердим. Розмашним кроком рушив він цілиною, підминаючи шпичасті будяки й сіруватий полин.
У казармі було майже порожньо. Шевченко відчинив свою шафу, взяв кілька схованих там аркушів паперу, пішов у степ, за вали.
Там, на березі тихої Орі, порослої густим очеретом, зшив він собі малесеньку книжечку й записав до неї свій перший невільницький вірш.
сорі шо може забагато