1. Укажіть складне речення з сурядним і безсполучниковим зв’язком А А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило, й луною
розкочувавсь гук над хмарами по широких небесних просторах.
Б Один раз доля вже зробила шалений поворот кола, чорна хвиля винесла його назад
до кручі, щоб він видряпався на неї.
В Синіє небо, пливуть і пливуть по ньому хмарини, зеленіють на землі гаї та діброви,
мріють у тремтячому мареві далекі села, пахне дозрілими хлібами, тихо-тихо всюди,
тільки пісня тужить та скаржиться.
Г Там я творю її наново — і тоді здається мені, що ще більше права маю на неї.
2. Укажіть складне речення з сурядним і підрядним зв’язком
А Холоднуватий оксамитний вітер ворушиться навколо нас, під колесами
попискують вологі колії, у долинках нам переходять дорогу клапті туману – і ніде ні
лялечки, тільки зажурені верби обабіч дороги, тільки місяць і зорі вгорі.
Б Вбрання у беріз начебто не з окремих листочків виткане, а склепане з шарудивих
монеток, і ця невойовнича жіноча кольчуга постійно в русі, постійно в живій
сумовитій музиці.
В Небо чисте, на заході якісь дві-три хмари, а гримить на грозу.
Г Тим часом син став розпитувати про життя, і батько, заохочений його цікавістю,
незабаром гомонів уже про те, що найдошкульніше його пече: про настриг вовни в
цьому році та про випаси, що їх дедалі скорочують.
3. Укажіть складне речення, побудоване за схемою: […], (…), (…), […].
А Їхав з гори віз, що підстрибував на нерівностях дороги, і дивно було, що він досі
не перекинувся.
Б Тісто вимішувалося, крутішало, коли ж воно ставало в’язким, як гума, вже важко
було руками працювати, матір припиняла роботу.
В Вдарила весна така дружна й несподівана, що розтопила глибокі сніги ще до того,
як на ріках скресла крига, і ось несамовиті, каламутні води пішли поверх льоду по
Дніпрі і Почайні, в одну ніч розшаліло кинулися на береги, трощили оселі, розметали
будівлі.
Г Повітря було таке парке і задушливе, що навіть чайкам трудно давався політ і вони
сям і там табунцями чи самотиною сиділи на воді, погойдуючись човниками, що
зоддалік нагадували мініатюрні давньоруські людії.
Який чарівний світ навколо нас! Він озивається до кожного сотнями, тисячами звуків. Тонкі ніжні листочки шелестять на вітрі, дзюрчить чисте джерельце, лунко падають на землю великі краплі дощу. Природа також дарує нам розмаїття кольорів. То вона огортає землю ніжною білизною снігу, то обсипає яскравими барвами весняних і літніх квітів, то обдаровує її осіннім червоним золотом. Кожен день приносить щось нове у світ, який нас оточує. Щаслива та людина, яка вміє помічати ці зміни, передавати художнім, словом романтику природи, відчувати себе її частинкою.
Дійсно, існує схожість у тому, як зростають молоді травинки чи пагінець малини і дитина. Спочатку вони маленькі та ніжні, бояться холоду і сильного вітру, життєвих незгод, але потім міцніють і стають сильними. У кожному з віршів поета наявна людина, яка є частинкою природи. Ми розуміємо, що це він сам росте із травою, з кущем малини, запрягає сонце, аби виїхати назустріч весні, іде розсіяний і босий з сонцем на плечах. Адже навіть звичайні дерева, квіти, птахи, виявляється, можуть "розповісти" дуже багато. Варто лише придивитися пильніше. І тоді квітучий кущ ромашок у саду перетворюється на зграйку дівчаток у віночках. Стара розлога тополя обабіч дороги стає задуманою бабусею, яка обгорнулася великою зеленою хустиною, а хмари в небі перетворюються на химерні фортеці, замки, на чудернацьких тварин і птахів. Варто лише частіше дивитися на все, що оточує нас на землі і на небі.
Объяснение: