1. Визначте відміну і групу поданих іменників: щастя, північ, слоненя, тиша, слоненятко, шампунь,
матуся, подорож, плем'я, вечір, немовля, печиво.
2. Поставте подані іменники в родовий відмінок
однини: Харків, очерет, метр, дуб, радіус, Світязь,
успіх, мед, портфель, Париж, землетрус

Мета: - домогтися засвоєння учнями правил правопису НЕ з дієприкметниками; 
- сформувати уміння правильно писати Не з дієприкметниками; 
- збагачувати словник школярів дієприкметниками; 
- вчити дітей орієнтуватися в ситуації спілкування; 
- формувати уміння будувати діалог розгорнутими, поширеними реченнями, додержуватись правильного інтонування речень; 
- виховувати культуру спілкування. 
Тип уроку: комбінований. 

ХІД УРОКУ 
І. Орг. момент. 
ІІ. Повідомлення теми уроку. 
ІІІ. Актуалізація опорних знань. 
Завдання до учнів: пригадайте, як пишеться НЕ з різними частинами мови. 

ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу. 
1. Робота з підручником: розгляд таблиці «Написання НЕ з дієприкметниками» (7; стор. 50). 
2. Тренувальні вправи. 
Прочитати, пояснити написання НЕ з дієприкметниками. 
Увійшов я в сінечки, а сінечки не метені. Увійшов я в світлицю, а світлиця не топлена, діжка хліба не мішана. Лука негребена схожа на дівку нечесану. Де багато господинь, там хата не метена і каша не варена. Не хвалися піччю в нетопленій хаті. 
Народна творчість. 
Диктант з коментуванням. 
Я часто ночами пригадую знов дитинства сполохану казку вам, мамо, за вічну любов і щедру незміряну ласку. Схилялось над ліжком привітне чоло, дрімали натомлені оч вам, мамо, за Ваше тепло і довгі недоспані ночі. Дитинства не жду я із вирію знов, не вернеш і мамину казку Вам, мамо, за вічну любов і всю неоплачену ласку вам, літа, за хліб і сіль, за радість і невиплаканий біль. 
З творів Д.Луценка. 
Подані фразеологізми ввести до самостійно складених речень (усно). Якими частинами мови (особливими формами ) є виділені слова? Пояснити написання не. 

Ділити шкуру невбитого ведмедя. Йому закон не писаний. Незбагненними шляхами (Незбагненна мудрість). 
3. Розвиток зв’язного мовлення. Складання діалогів на задану тему, але для різних ситуацій спілкування. 
Пояснення вчителя. 
- Для спілкування, тобто ведення діалогу, важливо встановити контакт зі співрозмовником. Є правила, дотримання яких під час спілкування зближує людей. 
- Запишемо ці правила. Що б ви додали до них? 
Правила спілкування 
1. Звучання власного імені завжди приємне людині. 
2. Посмішка на обличчі – ознака позитивного налаштування співрозмовника. 
3. Комплімент, «золоті слова» поліпшують стосунки. 
4. Не поспішай говорити, поспішай слухати. 
5. Криком дуба не зрубаєш. (З нар. творчості) 
Практична вправа «Умій слухати співрозмовника» 
Робота в парах (розподіл учнів – як сидять за партами). 
1. Поверніться обличчям один до одного і протягом двох хвилин розповідайте по черзі про дієприкметник усе, що знаєте. 
2. Тепер кожен перекаже те, що почув від співрозмовника.(2 хв.) 
3. Обговорення: Чого бракувало вам, коли ви говорили? Що для вас було легшим: розповідати, слухати, переказувати? А що важче? 
4. Висновки: що ви вже вмієте, чого ще треба вам навчитися? 
Практикум. Тренувальні вправи у складанні діалогів на тему «Вивчення дієприкметника»: 
А) Для учнів з низьким рівнем знань: складіть діалог за поданою першою реплікою: 
- Бабусю, ми учора на уроці української мови розглядали тему «Дієприкметник». 
Б) Для учнів з середнім рівнем знань: складіть діалог відповідно до мовленнєвої ситуації: спілкування з однолітками на перерві . 
В) Для учнів з достатнім рівнем знань: доповнити діалог розкриттям мовленнєвої ситуації – спілкування з учителем на додатковому занятті. 

V. Закріплення набутих знань. 
1. Поясніть правопис не з дієприкметниками: немовлених, неприречену, нерозтрачену, ненароджених, нерозгадану, не чекали, необпалену – звертати увагу на пояснювальні слова. 
2. Творче завдання. Напишіть привітання своїм рідним, використовуючи дієприкметники з НЕ.

«народ шукає в геніях себе». ці слова в. симоненка досить точно сутність історичного покликання геніальної особистості: бути не лише духовним провідником і пророком, а й дзеркалом, яке найоб'єктивніше відображає «лице і характерну поставу свого народу». у цьому зв'язку т. шевченко своє призначення виконав сповна.його творчість — це документ найбільш об'єктивної і виваженої характеристики українців, це книга їхнього буття і водночас своєрідна візитна картка, за якими націю пізнає і сприймає світ. недаремно шевченків «кобзар» як найбільшу святиню й чи не єдину посвідку про особу брали з собою до невідомої далекої канади наприкінці xix ст. перші українські переселенці.найвизначальнішою рисою українців є їх особливий зв'язок із землею. землю як основу основ, як найбільшу цінність вони поетизували й обожнювали з особливим почуттям, а тому не дивно, що в народних піснях сам господь засіває ниву житом-пшеницею.т. шевченко як геній, що показав народ у всіх вимірах його життєдіяльності (і побутовому, і морально-етичному, і соціально-політичному, і естетичному), передусім змальовує українців як хліборобів, бо ж праця на землі була найвищою цінністю його роду й народу. у нього, як і в народній творчості, ісус за плугом ходить, а марія їсти носить. зображення найсвятіших у такій невластивій для них іпостасі обумовлюється тим, що поет, як і народ, розцінював хліборобську працю як святу, адже завдяки їй існує рід людський. у цьому зв'язку цікавий такий факт із життя т. шевченка. перебуваючи 1847 року в україні, він намалював у подарунок землеміру д. демичу дворічну ікону на металі, з одного боку якої був зображений ісус христос, що благословляє хліб.культ матері-землі-годувальниці сформував в українців і обожнення жінки-матері, бо жінка так само дає життя,плекає й підтримує його своєю любов'ю, ніжністю й турботою. саме тому ставлення до жінки було особливо шанобливим. це засвідчує й лексичне значення слова «дружина» — вона друг, а не служниця своїм чоловікові та дітям. до речі, в українців слово «дружина» вживалося щодо обох із подружжя.  жінка, дружина, мати була не тільки берегинею сімейного вогнища, а й визначальною мірою хранителем нації, її духовності. адже передусім від матері дитина переймала рідну мову, пісню, віру, звичаї і традиції роду, його святині. саме тому у т. шевченка маємо таке поклоніння, таке обожнення жінки-матері, що засвідчує висоту духовного аристократизму і поета зокрема, і народу в цілому.  культ матері-землі, культ жінки-матері обумовив і запрограмував на віки особливості психологічного складу українців, зокрема їх лагідність, щирість, довірливість, а понад усе — пристрасність, емоційність. і те, що т. шевченка називали найперше поетом почуття, жодною мірою його не принижує. він так само й поет глибинної філософської мислі, але першоджерелом її було таки почуття, бо ж почуттєво-пристрасним був і його народ.