(1) Якщо ви гарячої літньої днини, стомитесь у дорозі та присядете десь на горбку відпочи- ти, то відразу вдихнете гіркувато-приемний освіжаючий дух деревізо. (2) Він тут таки докружж.
розсипав свої білі (або й блідо-рожеві) щитоподібні суцвіття на високих і міцних брунатних
стеблах. (3) А як тільки помнете в долонях один такий щиток, то відчуете свіжиі терпкий аро-
мат. (4) Деревій можна знайти практично скрізь: у лісах і чагарниках, на галявинах і узліссях,
на степових схилах і високих берегах річок (За Л. Павленко).
Орфографічну помилку допущено в реченні
А 1
Б 2
в 3
г 4​

Що подарувало нам сьогодення? Залежність від грошей, модернізацію суспільства, масову еміграцію за океан… Скільки віків український народ домагався права на відкрите існування?! Ми пройшли через війни, тортури, усілякі «Емські укази», революції, голод… І тепер, коли на дворі XXI століття, ми відлучаємося від свого коріння і орієнтуємося на уніфіковану й стандартизовану «масову культуру». Прикро, що навіть у сільській місцевості, де в побуті й заняттях населення збереглося чимало традиційного, зараз царить урбанізація. Чи не парадокс, що син звичайного хлібороба не вміє працювати на полі, а дочка прясти і вишивати?І де ж поділася та любов до землі, яка раніше давала можливість вижити нашим предкам?         Прикро, що люди забувають духовні традиції, народні звичаї, пісні, одяг…Адже не кожна країна у світі може похвалитися такими скарбами! Не кожна має таку духовну спадщину! Традиційна етнокультурна інформація може зберігатися тільки передаючись від покоління до покоління, несучи в собі коштовний вантаж. Звертання до традицій не означає нехтування можливостей сьогодення. Тільки осмисливши минуле, дізнавшись витоки своєї культури та історії, можна не тільки чіткіше зрозуміти сьогодення, а й правильно обрати шлях розвитку.

Мой город через 100 лет.

Я живу в небольшом поселке, он очень красив, в нем живут добрые и хорошие люди. Наш мер постоянно занимается благоустройством дорог, улиц, детских площадок; а я хочу рассказать вам, как будет в моем родном селе через сто лет.

Утро. Я собрался в школу, вышел на улицу. Вокруг меня очень много народа, все торопятся, бегут, спешат, чтобы не опоздать на работу.

Вот бегут с мамами ребятишки, они торопятся в новый детский сад. Садик построен совсем недавно, он двухэтажный, вокруг него новая детская площадка, там много каруселей, горок, турников. Детки любят тут играть и готовиться к школе.

Я прохожу по улицам, они очень чистые и красивые, везде растут цветы и деревья. Вот на углу стоит новое современное здание из стекла и металла. Это наш новый кинотеатр, в нем показывают самые лучшие фильмы. Напротив кинотеатра находится парк, там люди гуляют, дышат свежим воздухом, занимаются спортом или просто сидят на скамейке  читают книгу, а некоторые и мечтают.

Я иду дальше и через квартал новая достопримечательность – это спортивный комплекс. Здесь мы с друзьями занимаемся плаваньем, футболом, борьбой. У нас даже проходят соревнования, т.к. рядом с комплексом находится великолепный стадион.

Я прохожу перекресток, мимо меня проезжают машины, автобусы. В них едут люди, среди них много дедушек и бабушек, потому что им трудно ходить пешком. Вот, наконец-то, и моя школа. Она очень красивая, кабинеты все светлые, уютные. Знания мы получаем от лучших в мире учителей, которые ставят нам только хорошие оценки.

Вот таким я представил себе свой поселок через сто лет. Еще хочется, чтобы все люди стали воспитанными, вежливыми, добрыми, и тогда жить станет просто здорово.