1. Яку синтаксичну роль виконує фразеологізм у реченні: «Марфин рушник огортав ікону і пилюжився від царя Хмеля»?
А Додаток3B
Б обставина;
В означення;
Г присудок.
2. Яку синтаксичну роль виконують фразеологізми у реченні: «Отже, вони мали
порадитись: чи залишити дядька в спокої, чи прищемити йому якось хвоста»?
А Присудки;
Б підмет та присудок3
В підмети;
Гобставини,
3. Визначте синтаксичну роль фразеологізму у реченні: «Зміну відробив та й пішов
вітер вулицями ганяти».
А Підмет;
Б присудок;
В додаток;
Гобставина.
4. Визначте синтаксичну роль фразеологізму у реченні: «Живуть душа в душу».
А підмет;
Б означення;
В додаток;
Гобставина,
5. Визначте синтаксичну роль фразеологізму у реченні: «Зіnці стало недобре від його
кислої міни»
А підмет;
Б означення;
В додаток;B
Гобставина.
6. Визначте синтаксичну роль фразеологізму у реченні: «А біля вікна дівчина як
маківка вишивала сорочку»
А підмет;
Б означення;
В додаток;
Гобставина.
7. У якому реченні фразеологізм виконує роль підмета?
А Пташеня жовтороте навіть не знало, до кого звернутися.
Б Довго ще розсьорбували кашу.
В Дописали контрольну з горем пополам.
Г Затіяли ви вавилонську вежу.
8. У якому реченні фразеологізм виконус роль означення?
А Живеш як вареник у маслі і не турбуєшся ні про що.
БА хлопчина від горшка два вершка сказав те, про що дорослі лише подумали.
В Дісталася йому тільки дірка від бублика.
Г Без вогню пече такими словами.
9. Яким фразеологізмом доречно продовжити речення: «Був і зник, ..»?
А Як на гарячому вугіллі;
Б як у Христа за пазухою;
В як мокре горить;
Г як корова язиком злизала.
10. Яким фразеологізмом доречно продовжити речення: «Боїться Федько, бо над
ним...: вороги можуть наздогнати у будь-яку мить»?
А Дамоклів меч;
Б сізіфова праця;
В гордіїв вузол;
Гахілесова п'ята.
11. Помилку допущено у фразеологізмі
А авгієві стайні;
Б плакати на кутні;
В аж кипить у руках;
Г дати драла.
12. Помилку допущено у фразеологізмі
А глека розбити;
Б прикусити язика;
В відігравати першу скрипку.
Г конем не наздоженеш.

Чи є з-посеред людських чеснот прекрасніша й чистіша, аніж вірність у коханні? Переконана, що ні. Доказів цьому знаходимо чимало як у реальному житті, так й у творах мистецтва. Про це розказують народні пісні, про це оповідають легенди й перекази, на цьому наголошують письменники у своїх творах, про це знає кожен, хто колись кохав... Серед безлічі творів, присвячених вірності закоханих сердець, одним із найкращих, без сумніву, є повість видатного українського письменника XIX століття Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся». Написаний у сентиментально-реалістичній манері, цей твір не залишить байдужим нікого. В основі сюжету — ідеальне й разом із тим нещасливе кохання Василя й Марусі. У повісті відображено глибокі й щирі почуття молодої пари, показано моральну чистоту і внутрішню красу цих двох молодих людей. А сам твір стає своєрідним гімном коханню й вірності закоханих сердець. Героїня твору — Маруся — наділена найкращими людськими якостями. Дівчина працьовита, сором'язлива, ввічлива, вірить у Бога, поважає батьків. Вона не ходить на вечорниці. Ніхто з парубків не сміє її зачепити, бо дівчина може так подивитися, що хлопець тільки «рака спече». Змальовуючи дівчину, Г. Квітка — Основ'яненко не боїться використовувати ані епітетів, ані порівнянь, бо красуня Маруся дійсно — таки ідеальна з усіх боків. Крім того, письменник широко застосовує народнопоетичну палітру для передачі глибокого й прекрасного внутрішнього світу дівчини. Таким чином авторові вдається створити узагальнений образ української дівчини, який увібрав усе краще, чим щира національна природа наділила українців. Інший герой повісті, який припав до серця Марусі, — Василь — також наділений багатьма позитивними якостями. Він і працьовитий, і завзятий, він веселий і красивий, він — «гроза» дівчат і відданий товариш хлопцям. Пишучи про юнака, Г. Квітка — Основ'яненко постійно наголошує на тому, що він розбишакуватий за натурою, але ця розбишакуватість не зла, не руйнівна, це швидше б самозахисту Василя, адже він виріс сиротою. Та не зачерствіло, не збідніло його серце в сирітських поневіряннях. Ні, у ньому найбільше місця залишилося добру й любові. Це читач починає розуміти з тих сторінок повісті, де описується весілля, на якому зустрічаються Василь і Маруся. Ба, навіть не вони зустрічаються, а їхні сором'язливі погляди, їхня боязкість виказати своє почуття любові, що зародилося зненацька, з першого ж погляду... І запалали їхні серця так, немов два самотні й незахищені дерева в степу від жагучої блискавки під назвою «кохання»... Г. Квітці — Основ'яненку вдається вражаюче передати той серпанок романтики й обережності, у якому Василь і Маруся творили своє кохання. Та й було від чого берегти: від злих людей, від Марусиних батьків, що ніколи б не погодилися віддати свою зіроньку Марусю за сироту Василя. Адже це — пряма дорога до біди: пострижуть хлопця в рекрути, та й знай як звали. А дівчина? Ні вдова, ні дружина, а так — одна в полі билина. Але кохання знаходить вихід із цієї ситуації: поступово Василь зазнайомлюється з батьками Марусі. Його добре серце й працьовита вдача прихиляють серця старих людей. А тому, коли молодята відкривають свою таємницю, батьки майже погоджуються благословити дітей, та для цього Василь має заробити грошей, щоб відкупитися від рекрутчини... Та не судилося юним серцям з'єднатися. Розпрокляте сирітство, триклятущі гроші! Бодай би вам не було добра! За що ви покарали любов, чистішої за яку не було у світі?! Василь від'їздить на заробітки, а Маруся тужить за ним, побивається. Ще прощаючись зі своїм милим, вона відчувала щось лихе, віщувала собі смерть, бо розставалися на кладовищі. А хлопець заспокоював її, бо такого не може бути, адже вже ось, скоро-скоро вони поберуться, тільки-но він повернеться. Та знало серце дівоче, що пророкувало. За декілька днів до жаданої зустрічі з коханим Маруся захворіла... і згоріла. Швидко, як свічка... Зустрічала свого судженого у весільному вбранні. Та втіхи від того нікому, бо красива й молода лежала Маруся в труні. Не дочекалося вірне дівоче серце щастя, як не зустріло й серце юнака того, чого прагнуло найбільше — іскристих очей Марусі, її усміху, її дотику, її слів, що ллються, мов джерельце говорить. Не судилося... Останні сторінки Квітчиної поеми про любов і вірність сердець не читаються без сліз. Завершальний акорд повісті — схимництво й смерть Василя — стають офірою коханню, тим болючим вінцем вірності коханій. Життя без неї неможливе. Хлопець іде за нею, вирушає шукати ту частину серця, без якої його власне — болюча рана, незагойна, невиліковна, вічна. Вони зустрінуться! Десь там, у Господній господі, бо вірність має бути винагородженою... Я знаю це, вірю в це, бо немає нічого величнішого й прекраснішого в цьому світі, ніж вірність!

- Здрастуй! Будь ласка, підкажи, де тут позташована шкільна столова?
- Залюбки пілкажу. Вона на першому поверсі, у кінці коридору. Мені теж в той бік, тому можу тебе провести.
- О, дуже дякую! прости я перший день у школі.
- Ти новенька?
- Так, буду навчатися у 6 класі. Мене звуть Іра, а тебе?
- А мене Юля. А де ти навчалася раніше?
- О, я вчилась у школі № 3, але ми переїхали у нову квартиру. Оце і є столова?
- Так. Раджу тобі купувати булочки саме з повидлом. Вони тут дуже смачні!
- Дякую, ще поюачимось!
- Звичайно, побачимось! До зустрічі!