1. Із поданого тексту випишіть повнозначні слова, згрупуйте їх тематично: назви істот, рослин, конкретних предметів, абстрактних понять; назви ознак, властивостей, за матеріалом, за належністю особі, тварині; назви дій, станів, мовлення, мислення тощо.
Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.
Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібн яні звуки.
Ниви шумлять навколо і заважають. Жену від себе голоси поля, і тоді на мене, як дощ, спадають небесні. Тоді пізнаю. Се жайворонки. Се вони, невидимі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню. Дзвінку, металеву й капризну, так, що вухо ловить і не може зловити її переливів. Може, співає, може, сміється, а може, зайшлося від плачу.
Чи не краще сісти тихенько й заплющити очі? Я так і зроблю. Сідаю. Круг мене темно. Блискають тільки гострі колючі звуки, і дрібно сиплеться регіт на металеву дошку, як шріт. Хочу спіймати, записати в пам’яті – і не виходить. От-от, здається ... Тью-і, тью-і. Ті-і-і... Ні, зовсім не так...
Як вони оте роблять, цікаво знати? Б’ють дзьобами в золото сонця? Грають на його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею поля?
Розтулюю очі. Тепер я винний, що з того посіву зійшла срібна сітка вівсів, гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь, пливе текуча вода пшениці. /М.Коцюбинський/.
Тараса Шевченка завжди шанували наші предки. Ця популярність була не штучною а природньою й справжньою. По сільських хатах на стінах можна побачити не лише ікони-образи до яких молилися а й портрети Тараса Шевченка що нагадували нам про Україну про нашу землю яка мала свою самобутність перебувала в неволі й за якою тужили. Усе це уособлював портрет Тараса Шевченка. З його поезій ми дізнаємося про князів і гетьманів рідну мову традиції та дух предків. Українці цитували рядки з Кобзаря бо майже в кожній хаті була та дорога для них книжка. Усіх вражала його сильна й неповторна поезія. Тарас Шевченко давно став для народу символом національним дорого-вказом посланцем якому рядки диктували небеса. Люди побачили в ньому пророка. І навіть у комп'ютерну добу слово поета не/перестає бути актуальним живим і насущним. Тому знову і знову друкують Кобзар проводять Шевченківські свята установлюють поетові погруддя й пам'ятники діти й закохані ходять вулицями названими його ім'ям а слово Кобзареве й нині хвилює та зворушує.
Починаючи з сер. XIX ст., у Західній Україні крізь залишки феодалізму пробивалися паростки соціального прогресу. Помітне пожвавлення в економіці почалося наприкін. 60-х — на поч. 70-х років. Та лише в 70—80-ті роки відбулося становлення фабрично-заводської промисловості, хоча й тоді з 869 підприємств Східної Галичини більшість були дрібними, на яких було зайнято по 5—10 робітників. Дрібні підприємства переважали також на Буковині та в Закарпатті. Провідними були борошномельна, лісопильна, нафтова галузі, де до сер. 90-х років завершився промисловий переворот.
Названі вище галузі виробництва у Галичині стимулювали залізничне будівництво. У 60-ті — на поч. 70-х років західноукраїнські землі отримали залізничне сполучення із Заходом, яке здійснювалося не тільки з економічних, а й з воєнно-стратегічних міркувань. Згодом воно з'єднало Львів з українськими землями, що входили до складу Росії. До поч. 1901 р. довжина залізниць досягла 3859 км, що сприяло розвиткові торгівлі й промисловості.
Наприкін. XIX ст. почали розвиватися металообробна та машинобудівна галузі промисловості, хоч і на низькому технічному рівні.
Проте Західна Україна залишалася землеробською. У сільському господарстві почали застосовувати нову техніку, вирощувати нові культури, використовувати вільнонайману працю, розвивати торгове тваринництво та зернове господарство. Земля, як і раніше, була зосереджена в руках поміщиків і селян, які розбагатіли. У Східній Галичині налічувалося 80 % дрібних селянських господарств, на Буковині — 87 %. Схожа картина ігалася і в Закарпатті.
Селяни сплачували непосильні викупні платежі, витрачали великі кошти на тривалі судові процеси заліси й пасовиська, пропінацію. Економічний тягар значно посилювали також прямі та непрямі податки, різноманітні повинності. Погіршували непросту ситуацію й корчми, що стали неодмінним атрибутом західноукраїнських сіл.
Становище селянства Західної України значно погіршилося внаслідок економічної кризи 70—80-х років XIX ст. Зокрема, Галичина за смертністю населення посідала перше місце в Європі. Тому не дивно, що впродовж усього пореформеного періоду не припинялася боротьба селян за свої права. У Східній Галичині й Північній Буковині відбувся 871 селянський виступ. Селяни використовували такі форми боротьби: відмову працювати у поміщицьких маєтках, страйки, збори, захоплення поміщицьких земель, втечі, підпали.